Дар'я Трегубова: "Талант я бачу з перших секунд!"

Фото: instagram.com/dasha.tregubova

Акторка Дар'я Трегубова вміє приголомшувати. Нещодавно вона здивувала підписників відео зі знімального майданчика нового серіалу "Бийся, серце, бийся" і підписала його: "Ранок режисера". Ми розпитали Дар'ю про такі кар'єрні зміни й, звісно, не лише про них…

Даріє, ти несподівано стала режисеркою. Як це сталося?

У мене режисерська освіта. Після школи я вступила на факультет режисури в Інституті кіно і телебачення при Університеті культури й навчалася в майстра, Юрія Терещенка. Я завжди розуміла, що режисура — моє, але робила дуже багато суміжних речей, пов'язаних із телебаченням і кіно: була продюсеркою семи чи восьми проєктів, серед яких один повний метр і кілька чотирисерійок. Тому все до цього йшло. А чотири роки тому ідея мого повнометражного фільму виграла пітчинг Держкіно — і його цьогоріч ми теж зніматимемо. А з серіалом "Бийся, серце, бийся" вийшла дуже приємна несподіванка: мені зателефонували продюсери, які досить давно мене знали, і запропонували зняти чотири серії. Це дуже цікаве, якісне кіно з хорошим сценарієм, тож я погодилась. Дякую їм за те, що довірилися мені: зважаючи на те, що вони мені кажуть, всі дуже задоволені.

У цього серіалу цікава тема: робота лікарів-трансплантологів на початку повномасштабного вторгнення…

Вийшов класний збіг. По-перше, крутий сценарій, написаний Наталкою Сукач. А цей серіал — грантовий проєкт USAID, тому можна створювати нестандартних персонажів, взяти нестандартну тему. Бо важко уявити, що хтось отак візьме й почне знімати серіал про трансплантологів. Мені це дуже цікаво: торік ми з донькою побували у Львові в центрі Unbroken, відвідували військових, і там я багато чого дізналася про трансплантологію. Бо ця тема в Україні не дуже вивчена пересічними людьми. В цій лікарні роблять трансплантологічні операції, і я багато дізналася про пересадку кісткового мозку, донорство і одразу захотіла стати донором. Тож тепер я знаю, як це зробити. Мені здається, донорство органів — правильна штука: що б не сталося, можливо, щось у твоєму організмі допоможе іншим людям продовжити життя — хіба це не круто?

Наш проєкт вже на етапі монтажу. Думаю, вже наступного року зможу розказати, де і як ми його побачимо.

Як ти почуваєшся в режисерському кріслі?

У перший день почувалася не дуже впевнено, думала: "Скільки ж речей я маю пам'ятати, контролювати? Чи все я роблю правильно?" А потім подивилася на реакцію всіх — від продюсерів до акторів — і зрозуміла, що ми рухаємося в правильному напрямку.

Режисура — складна робота. Це важче, ніж бути продюсером, актором, сценаристом. Справа в мірі відповідальності, бо зрештою все, що з'явиться згодом на екрані — це витвір твоєї уяви.

А як колеги-актори ставляться до тебе як до режисерки?

У мене знімалися і ті актори, яких я знала до знімання, і ті, кого я не знала раніше. І мені здається, що саме колеги-актори й наштовхнули мене на відчуття, що все правильно, бо казали: "Тепер ми хочемо зніматися тільки так і тільки в такому кіно" або "Господи, то ми знімаємо Netflix! Це ж Netflix!" А потім мені почали писати інші актори, яких я знаю: "Ми чули, що у тебе там дуже круто, чи можна зніматися у твоєму наступному проєкті?"

До речі, як ти підійшла до визначення акторського складу? Як працювалося з Олексієм Горбуновим?

Якщо є речі, в яких я впевнена вже давно, так це те, що мені вдається підбирати дуже хороших людей в будь-якій сфері — це моя сильна сторона. Талант я бачу буквально з перших секунд, і мене потім важко переконати у зворотному. Тому з кастом мені фактично одразу все було зрозуміло.

Ми довго шукали головну героїню. У нас було декілька дуже потужних акторок, але зрештою ми зійшлися на Даші Легейді, і вона зробила фантастичну роботу!

Всі інші актори, мені здається, теж фантастично підходять на свої ролі. Що ж до Олексія Горбунова — я щаслива, що він був у нашому проєкті.

Його неймовірно любить аудиторія, його дуже люблю я. Ми 2015 року знімалися разом у "Правилах бою", але насправді ми з Олексієм знайомі з кінця минулого століття, коли обоє працювали в ранковому шоу одного з телеканалів. Я йому це нагадала, і ми дуже сміялися.

Він дуже серйозний, потужний актор, до якого треба знаходити підхід, і я щаслива, що нам це вдалося.

А чи є колеги, з якими не склалися стосунки — через конкуренцію тощо?

З усіма нашими акторами, з якими я працювала, я в прекрасних стосунках. Напевно, тому що мені немає чого з ними ділити — кожен працює у своєму амплуа. Звісно, у нас є багато чудових акторок, з якими ми їздимо на одні кастинги, але жодного разу не виникало ситуації: "От сучка, забрала мою роль!" — кожен отримує своє.

Зіркова донька

Зараз акторською стежкою пішла і твоя донька, 13-річна Поліна. Ти навіть разом працювали з нею в серіалі. Як вона потрапила у кіно? 

Так, Поліна зараз знімається активно: торік у неї були три проєкти, а цьогоріч кілька, і я дуже нею пишаюся! В неї вже нормальний послужний список. Вона дуже добре робить драму, але і в комедії працює. Ми з нею знімалися в комедії "Містер і Місіс Малишки", і працювати з нею було дуже комфортно.

Я, звісно, доклала руку до її успіху, але в тому, що нормально її "дресувала", записувала з нею всі перші проби — зараз вона це робить вже або сама, або просить підіграти бабусю чи когось із подруг.

А коли ми з нею вірші записували, були й сльози, й "Мама, я так не можу!"… Але я вимагала, щоб вона навчилася відкривати в собі ресурс, щоб не награвати, а грати із серця, душі. Я її цього навчила. Але жодного разу не просила нікого зняти мою доньку.

Про кастинги Поліна дізнається сама: в неї є своя агентка, яка запрошує її на проби. Я тепер абсолютно не долучена до цього процесу. Вважаю, що дала їй правильний старт. І найсмішніше, що багато хто досі не знає, що Поліна — моя донька. Пробуються з нею на кастингах і не знають, хто це. От сьогодні я переписувалася з моїм прекрасним партнером за фільмом "Зозулі". Пишу: "Так це ж Поля з тобою пробувалась на тому кастингу". — "Та ні!" — "Донька моя, Поліна Громова!" — "Точно!.."

Полі подобається акторство, вона більш вимоглива до ролей, ніж я, і це не про капризи. Серед проб, що надходять, вона щось хоче робити, а щось їй здається нецікавим.

Хочеш, щоб Поліна стала акторкою?

Хай іде своїм шляхом. Вона хоче бути акторкою, але я дуже прошу її опанувати якусь додаткову професію. Бо акторство в Україні, особливо зараз — непевна історія.

Але Поліні лише 13, і у неї ще є дуже багато часу, щоб вирішити, ким вона хоче бути.

Ви з донькою подружки, чи десь вмикаєш суворість?

Я думаю, що у нас з Поліною ідеальні стосунки, попри те, що їй 13, і вона підліток. Я дуже люблю її, вона дуже любить мене. Коли Полі було 4-5 років, я в інтерв'ю розповідала про моє бачення ідеальних стосунків мами й доньки. І хтось тоді написав у коментарях: "Звучить ідеально, подивимось, як буде за кілька років". Так от, доповідаю: за кілька років все спрацювало. Просто треба будувати стосунки на довірі, повазі — для мене це дуже важливо. Мені здається, що зараз найголовніша проблема виховання в Україні — відсутність поваги одне до одного і в дорослих, і в дітей.

А я маю повагу до своєї дитини. І коли я читаю якісь зверхні, образливі коментарі — не про себе, а загалом, — мені стає дуже дивно. Бо я, наприклад, з повагою ставлюся до всіх — до людини на будь-якій посаді, в будь-якій ситуації. Звісно, я теж не ідеальна, в мене буває поганий настрій, я з кимось можу конфліктувати, але моя база — повага до тих, хто навколо. І Поліну я виховувала так само.

Пам'ятаєш себе у віці Поліни? Чи є різниця між нею і тобою тоді?

Дуже серйозна! Я в 13 років була абсолютно маленькою дівчинкою — мене ж виховували в радянських правилах, коли діти — це люди, які мають так само багато працювати, вчитися тощо, але не мають права голосу. А в Поліни є право голосу — я його надала їй ще від народження. І, вважаю, це крутий хід.

Поліна навіть у два роки вже була дорослою. І всі, хто з нею спілкувався на різних етапах, часто це згадують: "Говориш із п'ятирічною дитиною, а вона тобі каже якісь дуже дорослі речі!" У Поліни вже сформований характер, сформоване своє бачення якихось речей. Звісно, воно змінюється, і це логічно, але вона — особистість.

Від початку вторгнення ти з донькою перебувала у Польщі, і Поліна там навіть знялася в кіно…

У польському фільму Поля знялася ще 2021 року, вивчила польську і дуже хотіла саме до Польщі. І за рік, що ми провели в Польщі від початку повномасштабного вторгнення, ми досить непогано, мені здається, представляли Україну. Якраз тоді була прем'єра цього фільму, 2022-го Поля багато на фестивалях його презентувала. Він вийшов у дуже слушний момент. Дочка грає українську дівчинку, яка дружить з польською дівчинкою. І 2022 року ця дружба України з Польщею була мегаактуальною.

Від початку в цьому сценарії українська дівчинка була така залякана, дуже скромна, трошки забита, а от польська — смілива і класна. Але, коли знімальна група познайомилася з Поліною, сценарій переписали, і вже українка стала екстравертна, дуже крута, весела, а польська дівчинка — трошки сором'язлива, і саме українка прокачувала її на якісь пустощі й на те, щоб рухатись далі. Моя донька показала полякам інших українців.

Від серця до серця

Не було думок залишитися в Польщі?

Знаєте, ні. Хоча під час роботи в нашому посольстві я познайомилася з дуже великою кількістю польських кінематографістів, мене двічі запрошували на вручення нагороди польської кіноакадемії "Злоті орли", і я знайома з польськими продюсерами, але я навіть не могла уявити побудову кар'єри десь, крім України.

Навіть на проби не ходила — не погоджувалася. Казала: "Я — ні, а от у мене є Поліна, якщо хочете, хай вона йде". Якось мені дуже хотілося повернутися додому, і я щаслива, що рівно за рік ми це зробили. Але Полю й досі запрошують у польське кіно. Вона навіть 2023-го їздила туди з моєю мамою, бо польська дівчинка-режисерка побачила фільм "Тато", де зіграла Поліна, знайшла мої контакти й написала, що тільки Полю хоче знімати у своєму короткому метрі. І донька з бабусею їздила до Польщі на знімання.

У тебе є проєкт "Даша читає" — водночас у Наталки Денисенко є подібний проєкт "Наталка-читалка"…

Я дуже рада, що проєкт "Даша читає", який я запустила 2016-го чи 2017-го, і в якому багато років популяризую сучасних українських поетів, змінив для багатьох українців ставлення до української поезії. За ці роки в мене вже багатомільйонні перегляди прочитаних мною віршів на всіх платформах, і багато тисяч повідомлень я отримала від глядачів. Деякі писали: "До вашого проєкту я ніколи поезією не цікавився, а от тепер зрозумів, що у нас є ще й такий величезний пласт культури".

І не дивно, що "Даша читає" надихнув багатьох людей робити схожі проєкти.

Кажуть, з погляду акторства читання віршів потребує окремої майстерності?

Я читаю поезію не як акторка. Поезію в кадрі читає Даша Трегубова, тобто я сама. Ніколи не вмикаю ніякі акторські інструменти. Я вірю, що поезія — це те, що ти можеш пережити й донести. І читаю тільки ті вірші, які мене самої торкаються. От нещодавно читала вірш Каті Бабкіної й думаю: "Господи, не зрозуміло, про що він, але мені щоразу хочеться на ньому плакати! Та ні, народ, мабуть, не зрозуміє… Ну, якщо я сама до кінця не розумію, про що він". І потім на якомусь концерті читаю цей вірш і навіть пояснюю аудиторії: "Я вам чесно скажу: до кінця, можливо, ми не можемо зрозуміти, про що цей вірш, але як же він мене торкається!" І от, повірите — тиждень тому читаю його на концерті, починаю плакати сама, люди теж починають плакати й кажуть: "Ми ніколи не думали, що можна відчути такі емоції!"

Поезією можна доторкнутися і до своєї душі, і до душ інших людей. Це емоція, але її треба дуже правильно передати. І тут неважливо, актор ти чи не актор. Звісно, в тебе мають бути нормальна артикуляція, вміння розуміти суть речей і розповісти це так, як ти відчуваєш. Власне, це я і роблю.

У тебе типаж красуні, а красиві акторки зазвичай скаржаться, що їм нав'язують стереотипні ролі — красуньок, коханок, стерв тощо. Ти стикалася з такими обмеженнями?

Я рада, що за роки діяльності знайшла порозуміння сама із собою і дуже комфортно почуваюся у своєму тілі, своєму віці й у всіх образах, які мені пропонують зіграти. Мене частіше кличуть грати якесь красиве стерво, але в мене з цього приводу не виникає ніяких когнітивних дисонансів — мені це комфортно. Так само я можу зіграти слідчу, яка не фарбується і страждає. Зізнаюся: давно вже мрію зіграти в мюзиклі й спробувати себе в історичному кіно — з костюмами, нетиповими обставинами… Сподіваюся, що це станеться. А скаржитися в моїй акторській кар'єрі немає на що. Хочу, щоб було більше різних ролей, хотілося б зіграти роль, як у Шарліз Терон у "Монстрі", — хочеться мати якісь челенджі. Люблю, коли роль від мене вимагає чогось, що я не робила раніше.

Мені доводилося у своїх ролях тонути, грати потрапляння в аварію, мене закопували під землю. І це цікаво! Акторство має бути цікавим, і мені подобається, коли роль вимагає трошечки більшого занурення і більшої роботи. Тому із задоволенням зіграю щось, не схоже на мої попередні ролі. Але так само із задоволенням продовжуватиму зніматися в ролях красунь і стерв.

Краса вимагає

До речі, щодо краси: чи вимагає твоя краса якихось жертв?

Надто багато жертв на вівтар своєї зовнішності я не приношу, бо завжди вважала, що важливіше те, що всередині. Мені дійсно важливо бути цікавою для самої себе, жити цікаве життя. Але вважаю, що немає сенсу мати поганий вигляд, якщо ти можеш мати вигляд добрий. Я відвідую косметолога двічі чи тричі на рік, але ніяких серйозних втручань не робила. Подивимось, що буде 10 років потому.

Дуже люблю патчі. Це моє улюблене: зраночку зробити собі патчі. І позаяк я через професію дуже багато користуюся косметикою, для мене суперважливо класно очищати свою шкіру. Ніколи не лягаю спати з макіяжем! Завжди, коли приходжу додому, очищую обличчя в кілька етапів: гідрофільне масло, потім міцелярна вода, потім, можливо, якась пінка, а потім ще й тонік.

Моя б'юті-рутина займає 5 хвилин ввечері та дві хвилини зранку. Дуже люблю співпрацювати з косметичними брендами, бо пробую дуже багато нового, розумію, що працює, що не працює. Зараз з'явилися українські дуже вдалі бренди космецевтики, і я як людина публічна багато чого тестую. І вважаю, що наразі от такий варіант — косметолог плюс гарний домашній догляд — дозволяє мені бути у формі. А з наступного року, думаю, піду на якийсь більш-менш регулярний спорт.

У тебе є цікаве захоплення: ганяти на байку. Зараз на це є час?

У мене багато цікавих захоплень: були й байки, і дайвинг, і з парашутом я стрибала, і гвинтокрилом тренувалася керувати — все цікаво! І я досі погоджуюсь на щось новеньке. От нещодавно вчилася ставати на флайборд — дошку, що літає. Побила собі всі коліна, але це був цікавий досвід. Я думаю, це радше не про якесь захоплення, а про те, що дуже хочеться нових класних емоцій.

З байком у мене довго була захоплива подорож. Та зараз на нього часу немає. Але, наприклад, 2021-го я була в Маямі, і там в мене друзі з байками. То ми поїхали й взяли мені мотоцикл прямо в салоні Harley-Davidson — там можна брати напрокат. Я трошечки поїздила по Маямі на Harley — це було красиво!

Нещодавно ти зізналася, що твоє серце знову не вільне. Чи почуємо ми колись про нове весілля Дарії Трегубової?

Я не готова зараз коментувати особисте життя. Але можу сказати, що відчуваю і чоловічу енергію, і чоловічу увагу, і чоловічу турботу. І я — дійсно щаслива жінка!

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter