Перший очільник Києва Леонід Косаківський про "злобудовників" та боротьбу за владу в столиці

Фото: власний архів Леоніда Косаківського

10 липня 1994 року під час перших в історії прямих виборів у Києві Леоніда Косаківського було обрано головою Київської міської ради народних депутатів. Після ухвалення нового Закону про місцеве самоврядування у 1997 році набув статусу Київського міського голови. Залишався на цій посаді до обрання в 1998 році народним депутатом України. Перший очільник столиці Леонід Косаківський (74 роки) поділився з нами спогадами про те, яким був Київ у "руїнах"1993-го, коли його призначили представником Президента у Києві. Леонід Григорович розповів, як живе сьогодні та що думає про місто.

Київ у "руїнах" після розпаду СРСР

Леоніде Григоровичу, 29 квітня 1993 року вас призначили представником Президента у Києві. Яким було місто після розпаду СРСР? 

Становище Києва було складним, місто фактично лежало в руїнах. Так, не було війни, як зараз. Але економіка знаходилася в катастрофічному стані, підприємства ледь виживали. Столиця оговтувалася від недавнього страйку транспортників, що паралізував її. Кияни ходили тиждень пішки. З'ясувалося, що масла в місті всього на 3 дні. Нинішньому поколінню важко таке уявити, але масло, цукор відпускали винятково по талонах. Вимикали електрику...

Яким був бюджет міста на 1993 рік? 

Тоді вирувала страшенна інфляція. Тільки в 1993 році вона сягнула 10000%, загалом за 1993–1995 рр. ціни зросли в 1,5 тисячі разів. Перший бюджет міста, що затверджували в травні 1993 року після мого призначення, склав 282 млрд карбованців. А на початку 1996 року бюджет вже вимірювався в трильйонах. Доходів було 67468,5 млрд крб (у 239 разів більше, ніж у 1993 році), а видатків — 41429,0 млрд крб. Тому що 26259,5 млрд крб (39%) у нас реквізували, вилучили до держбюджету — це на додаток до того, що забирала держава ще через податки, зокрема: 50% ПДФО, по 30% від податку на прибуток підприємств та від податку на землю, половина акцизного збору. Курс долара в травні 1993 року був 3000 крб за долар. На кінець 1995 початок 1996-го — вже 179 400 крб. Тобто у порівнянні з 1993 роком виріс у 445 разів!

Чим ви пишаєтесь, а про що шкодуєте з часів вашої роботи на посаді голови Київради (мера)?

У стислі строки ми з командою змогли виправити ситуацію з маслом і цукром, іншими харчами, зняти соціальну напругу в колективах підприємств міського пасажирського транспорту, які страйкували до цього. Закупили нові автобуси, тролейбуси вітчизняного виробництва, проводили капітальний ремонт існуючого парку. Придбали потрібні запчастини. Розв'язали складну проблему індексації зарплат, поліпшення побутового й культурного обслуговування працівників міського транспорту. Стабілізували умови праці водіїв, щоб люди не їхали на заробітки в інші країни. Паралельно взялися за розробку й реалізацію програм розвитку Києва... 

Що конкретно було зроблено далі?

Міське господарство перевели на ринкові рейки. Реалізовувались підписані з Національною академією наук, союзом промисловців і підприємців міста, радою ректорів угоди про співробітництво. Відродили Київський контрактовий ярмарок. Для запобігання розвалу будівельної галузі утворили холдингову компанію "Київміськбуд". Запровадили житлові облігації. Потім ця схема залучення коштів населення була удосконалена. Ніде ще такого не було. До нас приїжджали фахівці з усієї України та країн колишнього СРСР переймати досвід. За такою схемою будується сьогодні майже все житло в країні. Завдяки цьому відбулася революція в українському будівництві, як називає це преса. 

Що планували зробити з "хрущівками" та міським транспортом?

У 1994-му я підписав розпорядження про початок їх реконструкції. А 23 квітня 1996 року затвердив перелік будинків, що їй підлягали. До нього увійшли 1182 будинки (89838 квартир) загальною площею 3962 тис.кв.м. Роботи мали розпочатися того ж року. Ці плани були зірвані призначеним в серпні 1996 року новим керівництвом міської державної адміністрації. Розробили пакет спільних програм з виробництва вітчизняних міських автобусів та тролейбусів із заводами "Південмаш", Львівським автобусним та Київським авіа, налагодили їхній капітальний ремонт. 6 листопада 1993 року презентували перший власний тролейбус, що виготовили в Києві. 

Загалом за час, що мені було відведено працювати керівником виконавчих структур міста — від 1993-го до 1995 року, — придбали 376 автобусів, 102 тролейбуси, 15 вагонів метро, 240 двигунів для автобусів. Протягом найближчих наступних років транспортники про такі цифри могли тільки мріяти, ще довго вони виживали завдяки закупленому нами в попередній період. Затвердили й здійснювали програми розвитку метро до 2010 року, забезпечення киян домашніми телефонами шляхом уведення нових АТС... 

Чи були соціальні програми для киян?

Ми почали реалізовувати багато соціальних програм, деякі з них діють й дотепер. Та ж програма "Турбота", доплати до пенсій, матеріальна допомога тощо. Уведені в експлуатацію дитяча молочна кухня — фабрика потужністю 40 тисяч порцій дитячого харчування за зміну, діагностичний центр із найсучаснішим обладнанням на Харківському шосе (аналогічною апаратурою обладнали й Жовтневу лікарню, діагностичний центр на Оболоні), новий гематологічний центр, нові лікарні й поліклініки тощо.

У 1993 році на Михайлівській площі встановили пам'ятний знак жертвам Голодомору, а у 1994 році відкрили меморіальний комплекс у Биківні.
Повернули Києву його древній герб із зображенням архангела Михаїла. В 1996 році відтворили знищений у 20-ті роки ХХ століття пам'ятник княгині Ользі. 
Прийняли рішення про початок відновлення церкви Богородиці-Пирогощі, Михайлівського й Успенського соборів (мною був затверджений і графік робіт, які одразу розпочалися), місту повернуті імена славних синів — С. Лифаря, В. Горовиця, започатковані конкурси їхнього імені. Побудували Співоче поле, розпочали реконструкцію філармонії, створили й ввели в дію Дитячу академію мистецтв. В 1995 році створили муніципальний канал ТРК "Київ". І ще у столиці був найдешевший хліб у державі!

Що ваша команда зробила для дітей?

У 1995 році на пільгових умовах харчувалося 122 тисячі школярів. Уперше коштом бюджету організували для них літній відпочинок. У 1995 році оздоровилось 216 тисяч школярів.

Коли Київ почав рухатись у бік норм Європейського Союзу? 

Наймасштабнішими за всю історію споріднених зв'язків Києва з іншими містами стали проведені в жовтні 1993-го – січні 1994 рр. дні Києва в Тулузі (Франція). Київ став одним із засновників Всесвітньої ліги історичних міст (1994 р.), низки інших впливових організацій, що об'єднують мерів та столиці й міста світу. Наша столиця входила також до міжнародних організацій "Міста — посланці миру", Асоціація Європейських міст, Всесвітня асоціація споріднених міст, Європейські міста проти наркотиків, Європейська академія охорони міського середовища, Всесвітня асоціація метрополій тощо. У 1995 році наша делегація взяла участь в установчій конференції асоціацій столиць Південної і Південно-Східної Європи в Афінах.

У 1995 році Київ приймав у себе конференцію всіх губернаторів і мерів столиць країн Причорномор'я, що стало визнанням його міжнародного авторитету. 

Місто після Косаківського 

У 1996 році вас звільнили з голови КМДА, які зміни у керівництві Києва були після вас?

Після силової зміни влади в 1996 році Київ постав перед загрозою інфраструктурного колапсу. Результати роботи адміністрації за три наступні роки після того, як її очолив Олександр Омельченко (1996–1998), за головними показниками були гірші, ніж за три роки (1993–1995) роботи нашої адміністрації. Приміром, у 1996–1998 роках до 1530 тис. кв. м, або на 1025 тис. кв. м (в 1,76 раза) знизились обсяги будівництва житла у порівнянні з 1993–1995 роками (2553 тис. кв. м), коли працювала наша адміністрація. В 4,5 зменшилася кількість шкіл, введених в експлуатацію (13 шкіл і 5 прибудов у 1993–1995 рр. і тільки 4 школи в 1996–1998 рр., за кількістю місць, відповідно 21 552 і 4592, тобто на 16 960 менше).

Та ж картина і з дитячими садками. Замість 22 на 6070 місць (1993–1995 рр.) здано в 1996–1998 роках тільки 5 (менше в 4,4 рази) на 1560 місць, або на 17 садків (на 4510 місць) менше. 

Занедбане було й комунальне господарство — нова адміністрація суттєво знизила показники будівництва водогону (з 53,7 км за 1993–1995 рр. до 16,4 км у 1996–1998 рр.), каналізаційних мереж (25,3 і 15,06 км відповідно), ліній газопостачання (72,1 і 6,78 км) тощо. Квартир для черговиків, дитячих садків і шкіл ми будували більше, аніж наступні адміністрації. Загалом від 1993-го по 1995 рік ми ввели в експлуатацію 41,4 тис. нових квартир, що дало змогу поліпшити житлові умови 44,9 тис. сімей та одинаків, або 217, 4 тис. осіб. Тоді 42 сім'ї в Києві щодня отримували нові квартири! 

Надходження грошових коштів по Києву за 1995 рік склало 320 трлн крб, з них на потреби міста направили 126 трлн крб, або 39,4%, 115 трлн спрямовано на потреби регіонів (де їх не вистачало). Київ був головним донором державного бюджету. 

А де ви тоді брали гроші на такі перетворення? 

Мистецтво керівника полягає в тому, щоб правильно розподілити наявні ресурси. У нас була така система: по-перше, всі приміщення і земельні ділянки виділяли  тільки після публічного розгляду на засіданні комісії та на конкурсних засадах. З кожним підприємцем, який отримував земельну ділянку чи приміщення, ми укладали угоду про соціально-економічну співпрацю і там оговорювали, що він має зробити для Києва. І внаслідок таких соціальних договорів ми багато грошів додатково залучали. По-друге, потім ми вперше започаткували земельні аукціони та аукціони з продажу комунального майна, приміщень. Через біржу. Це також принесло кошти для розв'язання нагальних проблем міста. Допомагали й банки, які ми теж підтримували. 

Чому не вдалося завершити будівництво Подільсько-Воскресенського мосту?

Я не міг завершити його будівництво, тому що мене звільнили з посади голови КМДА в 1996 році, а він мав бути за нашими планами введений в експлуатацію у 2001 році. Нагадаю хід подій: перший офіційний документ щодо метро на Троєщину та мостового переходу датований 14 травням 1993 року, коли Кабмін України за поданням КМДА своїм розпорядженням №302-р затвердив техніко-економічні обґрунтування будівництва Подільсько-Воскресенської лінії Київського метрополітену та Подільського мостового переходу через р. Дніпро, і визначив термін будівництва 9 років. Усі ці мантри про те, що міст будують 40 років, безпідставні. Ми одразу розпочали будівельний процес по спорудженню мостового переходу й лінії метро.

Кажуть, міська влада маніпулювала будівництвом...

Є цікавий документ, який дає відповідь на багато запитань, якщо його уважно читати. Йдеться про розпорядження КМДА №1312 від 20.07.2004 "Про відновлення робіт із проєктування та спорудження Подільсько-Вигурівської лінії Київського метрополітену від станції "Вокзальна" до житлового масиву Вигурівщина-Троєщина з електродепо" за підписом Омельченка. По-перше, зверніть увагу на назву. Відновлення, а не початок робіт. Отже, визнається, що і до цього вони велися. Це спростовує тези про те, що з 1993 року роботи практично не велися, а розпочалися лише у 2003-му. Таки велися.

17 травня 1996 року, в останній мій робочий день на посаді голови КМДА, на нараді під моїм головуванням було розглянуто питання про стан проєктування та будівництва Подільського мостового переходу. Узято до уваги, що проєктування мостового переходу остаточно закінчено. Тобто усі потрібні корективи до проєкту 1994 року внесено. Визначено, що загалом на виконання подальших проєктних та підготовчих робіт будівництва Подільсько-Воскресенської лінії метрополітену з Подільським мостовим переходом на 1996 рік необхідно було 1,1 трлн крб. Нова влада інтерес до проєкту втратила. Її більше цікавили реконструкції Майдану та Хрещатика, тротуарна плитка... Згадайте сакраментальну фразу Омельченка: "А навіщо я буду будувати міст, якщо стрічку перерізатиме інший?". Віталій Кличко теж чемпіон за кількістю заяв стосовно будівництва метро на Троєщину і мостового переходу. Сьогоднішня ситуація відома. Минулого року відкрили лише ділянку мосту. Вважаю, що цей проєкт став жертвою боротьби за владу в столиці та символом втрачених можливостей.

Що заважає Києву стати краще?

А що ви думаєте про сьогоднішні проблеми міста? Руйнування синьої гілки метро сталося через новобудови над метро у такому районі, де специфічний ґрунт? Чи є інші причини?

Головна причина в "злобудовниках", їх хижацькій поведінці. Подивіться на те жахіття, що набудовано на поверхні аварійної ділянки цієї гілки метрополітену на відтинку від Либідської до Деміївської! Ці тонни бетону, заліза і скла тиснуть на ґрунт, а він на тунельну оправу, що постраждала. Саме цей фактор спровокував надзвичайну ситуацію. Усе інше — похідне від цього.

Після вашого правління, кого ви можете назвати найкращим з керівників міста і чому? Хто найгірший?

Оцінку обраним очільникам столиці мають давати кияни. У кожного є свій рахунок до столичної влади з її плюсами й мінусами. Але, на мою думку, другий міський голова Олександр Омельченко — руйнівник. Більше шкоди місту не заподіяв ніхто. Поводився як слон в посудній лавці. Приведений до влади архітектурно-будівельною мафією і Банковою через переворот на Хрещатику влітку 1996 року, він був виразником їх інтересів. Прийшов до влади незаконно. Третій міський голова Леонід Черновецький до обрання заявив в газеті про Омельченка: "Я підтримував його в боротьбі з Косаківським". Тобто їх об'єднувала спільна мета з захоплення влади в Києві наприкінці 1990-х. Тоді вони були партнерами. "Досягнення" його "молодої команди" скандально відомі. Удосконалив схеми дерибану, започаткованого Омельченком. В приватній розмові сказав мені: "З вами обійшлися несправедливо".

Але на моє прохання не прибрав з сайту міської влади незаконні рішення так званих депутатських зборів щодо відсторонення мене від посади міського голови, які скасовані Верховним судом. Довелося примусити його це зробити через суд. Двічі обирався. Але у 2010 році самоусунувся від влади. Добровільно без будь-якого спротиву віддав всю владу Олександру Попову, голові адміністрації, чим сприяв узурпації влади в столиці Віктором Януковичем.

Як ви оцінюєте працю чинного мера Віталія Кличка за 10 років на цій посаді?

Віталій Кличко — моє розчарування. Багато хто, і я в тому числі, вважали, що плюс Кличка в тому, що він носій європейської правової культури, що він знайомий із західними політичними традиціями й відома у світі особистість. Але великий його мінус — відсутність управлінського досвіду. В пресі часто лунають звинувачення в його залежності від забудовників, які з-за його спини по суті правлять балом в місті. Але у Віталія Володимировича ще є шанс скинути ці пута, і стати таким, яким його уявляли люди на виборах у 2014 році, коли вперше вручили йому мандат управління столицею. Під час пандемії та війни він показав себе непогано. Тож серед трьох мерів, що були після мене, він виглядає відносно них кращим.

Сьогодення столиці

Що сьогодні потрібно Києву найбільше?

Перемога! На це мають спрямовуватися всі зусилля. А на Хрещатику, 36, стурбовані лише тим, як втримати у своїх руках владу в місті, а на Печерських пагорбах, як її взяти. І навколо цього й ідуть маневри з обох боків. Починаючи з середини 1996 року, міська влада по-хижацьки, маніакально забудовувала Київ комерційним житлом, численними офісами та ТРЦ, відкинувши наявний раніше комплексний підхід, турбуючись лише про те, як "злупити" більший прибуток з кожного клаптика київської землі. На розвиток транспортної, соціальної, комунальної інфраструктури ніхто не звертав уваги, про баланси й геть забули. Широкомасштабну автомобілізацію проспали. Фізичний знос комунальних мереж випереджав їхнє мізерне оновлення. У купі це все призвело до перетворення нашого міста в кам'яні джунглі й доведення його до кризового стану, що складає вже реальну загрозу для його майбутнього. Аварія на синій гілці метро — перший з таких серйозних дзвіночків.

Що ви можете запропонувати чинному та наступним керівникам столиці?

Потрібно по-новому подивитися на планування просторового розвитку всієї території столичної агломерації, координацію правових та економічних взаємовідносин відповідних громад і адмінтеродиниць, розв'язання наявних спільних проблем. Проєкт "Великий Київ" може стати локомотивом української економіки, започаткувати нові підходи в територіальному плануванні та управлінні. Один з рецептів змін для нашої країни, який забезпечить проривний інноваційний розвиток — відповідні регіональні програми. Київська агломерація може стати першою серед них. Без цього найідеальніший закон про столицю, якого, я сподіваюся, ми таки колись дочекаємося, нічого не дасть. Бо він лише необхідна умова, але недостатня. Тільки в пакеті отримаємо ефект.

Державній і столичній владі необхідно разом визначити найпроблемніші соціально-економічні питання і загрози для міста та спільно їх вирішувати. 
У наші часи, попри особисті стосунки й розбіжності, ми так і робили. Кравчук турбувався про місто, підставляв нам плече. Навіть при усіх складнощах моїх взаємин з Кучмою спільна робота велася. Ми щільно співпрацювали з різними центральними органами влади та загальнодержавними структурами.

Ви як досвідчений політик та керівник міста можете сказати, що ж найважче у роботі мера такої столиці як Київ?

На столиці сходиться дуже багато інтересів: політичних, бізнесових, міжнародних, особистих. І очільник міста знаходиться в епіцентрі запеклої боротьби за сфери впливу. Центральна влада у всі часи, починаючи ще з Київської Русі, намагалася контролювати її, ставити тут лояльних до себе осіб. Так, найперше на плечах мера лежить все міське господарство. Це — головне його покликання. Один із моїх попередників — голів міськвиконкому — з гордістю називав себе головним двірником Києва. А реалії життя, потреба захищати інтереси міста роблять його політиком. У всіх країнах світу керівник столиці — важлива політична фігура. Ось це вимушене поєднання в столиці, на відміну від інших українських міст, в особі мера політика і господарник, і є найбільшою для нього проблемою. По суті він сидить на електричному стільці. Я казав: "Ми — столиця не тому, що тут перебувають Президент і уряд. Навпаки, вони тут через те, що це Київ, Вічне місто. Вічна столиця. І розв'язувати проблеми треба, виходячи не з примх вищих чиновників, а з потреб людей, що мешкають тут". Я так і намагався діяти. 

В кінці 2023 року закрили синю гілку метро через розгерметизацію тунелю. Ви бачите варіанти відновлення її роботи?

На цей момент знаємо таке. У грудні минулого року Київським метрополітеном укладений без торгів з ТОВ "АВТОСТРАДА" договір на розробку проєктної документації та підготовчі роботи на цьому аварійному об'єкті на суму понад 21 млн грн. Договір, як зазначено в ньому, діє до 31 грудня 2024 року включно, але до повного виконання сторонами своїх обов'язків. Тож після завершення проєктування буде зрозуміло, що нас чекає, в які строки та яка буде вартість будівництва. До цього всі строки й суми витрат, що лунають звідусіль — не більше, ніж гадання на кавовій гущі. 

Життя після великої політики

Як перший мер живе сьогодні?

Від 24 лютого 2022 року я Київ не покидав. Живемо з дружиною Іриною в тій самій квартирі 94,6 кв.м поблизу площі Слави з 1990 року. Більше нерухомості у нас немає. Не міняв квартиру, і коли працював на Хрещатику, 36. Хоча і мав такі можливості. Маємо в сім'ї один автомобіль Ніссан 2012 року. Бізнесом ніколи ні я, ні дружина не займалися. Ніяких часток та акцій ніде теж не маємо. Я проводив майстер-класи, виступав з лекціями. Зараз беру участь в деяких інтернет-проєктах. Іноді консультую, експертую. Пишу на різні теми. Дружина працює. Вона професор, доктор біологічних наук, завідувачка відділу фітогормонології Інституту ботаніки НАН України. 

Чи плануєте знову йти на вибори, аби вдруге стати очільником столиці?

Ні. Вступити в ту саму річку знову неможливо. Я вже побував в цій ролі. Вдячний киянам за честь стати першим усенародно обраним мером, я зробив все, що міг, нехай, хто може, зробить краще. Усьому свій час. Зараз мають бути нові люди, більш адаптовані до сучасних реалій. Якщо потрібні мої досвід та знання, я з радістю ними поділюся, щось пораджу. 

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter