Стендапер Тарас Яремій: "Я не боюся провокувати, і заборонених тем у мене немає"
Тарас Яремій. Фото: Новий канал
Навіть якщо ти ніколи не був нас стендап-виступі Тараса Яремія, ти точно бачив у соцмережах його рілси про стосунки або чув про хлопця, який впав зі сцени на концерті Alyona Alyona і Jerry Heil.
В інтерв'ю "ТиКиїв" Тарас розповів про те, як їздив на гастролі власним коштом, чи є в стендап-тусовці конкуренція та про те, як створювати жарти.
Тарасе, стендап зараз — чи не найпопулярніша течія в шоубізнесі. Здається, що це дуже просто: вмієш жартувати — заробляй. Чи це ілюзія?
Насправді я ніколи не думав про стендап як про частину шоубізнесу. Ми з колегами по цеху завжди були для себе радше "андеграундом", тими, хто досягає всього самостійно, без продюсерів, великих грошей чи телевізійної підтримки. Але мушу визнати, що якось я записував для свого YouTube-каналу подкаст із лідером гурту "Без обмежень" Сергієм Танчинцем, і він сказав дуже просту, але важливу річ: "Ви — частина шоубізнесу, бо вже збираєте великі зали". І в той момент до мене дійшло: так, ми вже тут.
Стендап — це не так просто, як здається. Смішним бути важко, а ще важче заробляти гумором. Часто комік або дуже талановитий, але не вміє себе продати, або добре себе продає, але втрачає щирість. Я стараюся поєднати обидва ці світи, адже коли зʼявляються гроші, можна пробувати щось нове, знімати крутіші відео, експериментувати — це реально прокачує стендап і його автора.
Як прийшов до стендапу саме ти?
Я завжди був близький до сцени, постійно виступав, щось вигадував, але довго не наважувався спробувати себе саме в стендапі. Казав собі, що там уже "все зайнято": мені здавалося, що якщо вже є Лєра Мандзюк, Черевань чи Рома Щербань, то більше місця немає. Це була моя ілюзія.
Мій перший виступ відбувся 2019 року на "Відкритому мікрофоні" вечірки Money Miс — за цього формату можна було виграти гроші, і я виграв. Моя впевненість зросла, я зрозумів, що все реально. Після цього ми з друзями почали виступати скрізь, де була бодай якась сцена. Їздили навіть до тих міст, де "Відкриті мікрофони" проводилися раз на місяць — до Львова чи Тернополя. Часто витрачали на дорогу більше, ніж могли заробити, але тоді це було не про гроші, а про досвід, сцену і бажання рости.
А скільки виступів мало відбутися, щоб ти сам почав заробляти стендапом?
Все змінилося, коли 2021 року в мене почала зростати аудиторія в TikTok. Тоді я вперше усвідомив, що стендап може бути не лише улюбленою справою, а й роботою, яка дає дохід.
Вже 2022 року я поїхав у сольний стендап-тур, де заробив перші нормальні гроші — концерти відбулись у січні та лютому до повномасштабного вторгнення. До цього стендап для мене був радше про ентузіазм, ніж про прибуток. Ми з друзями виступали, їздили містами, але часто виходили в мінус — не було ані популярності, ані розуміння, як це монетизувати.
А бували моменти, коли ти думав, що треба це кидати й заробляти чимось іншим?
Такі думки справді були — особливо 2021 року, коли здавалося, що все застигло. Стендап не давав результатів, не було розвитку, а знайомі й рідні радили зосередитись на стабільній роботі, де я вже заробляв 15 тис. гривень. Я майже вирішив усе кинути, але в той момент мені зателефонував старший колега Макс Кравець і сказав дуже важливі слова: "Ти вже пройшов великий шлях. Не кидай. Ти — людина, поцілована Богом, щоб дарувати людям сміх і радість". Це стало для мене переламним моментом.
Чому це має бути смішно?
Зважаючи на те, що стендаперів і стендап-концертів наразі просто надзвичайно багато, чи є між вами конкуренція?
Так, стендап-коміків зараз дуже багато, і конкуренція є — і це навіть класно, бо допомагає нам розвиватися й робити індустрію більшою. Спочатку, коли ми тільки починали, ми були дуже дружні з іншими коміками, бо всі разом творили якийсь новий рух. Зараз ситуація трохи змінилася: кожен переходить на новий рівень у кар’єрі, з’являється заздрість — хтось збирає більше людей, хтось заробляє більше. Я ж намагаюся підтримувати спілкування і дружбу з усіма, бо вірю, що разом ми робимо класну справу для себе і наших глядачів.
Розкажи, як ти створюєш жарти?
Спочатку в нотатках я записую все, що мені здається смішним. Потім повертаюся до цих записів і думаю, як подати жарт так, щоб людям це було близько і зрозуміло.
У мене є два види жартів. Перші — ті, що я створюю на основі свого досвіду, коли пережив щось і побачив у цьому смішне. Ці жарти найкращі, бо живі й правдиві. Другі — штучні, "пластмасові": коли ти просто сидиш і намагаєшся щось вигадати, мучиш себе, щоб людям було смішно. Такі, на жаль, у мене майже не виходять.
Найцікавіше: що болючіша ситуація, то людям смішніше. Вони впізнають себе в цих курйозних невдачах і разом зі мною сміються. Це круто, бо показує, що з будь-якої проблеми можна посміятися.
А буває, що жарт, який тобі здається геніальним, не "заходить" публіці?
Таке буває — жарт ніби геніальний, ти на нього робиш ставку, а зал мовчить. З досвідом, звісно, вже краще розумієш, що може "зайти", але іноді все одно помиляєшся.
У стендапі дуже важливо мати comedy buddy — людину, яка подивиться на твій матеріал збоку і скаже, що працює, а що ні. Часто проблема навіть не в самому жарті, а в тому, як ти його подаєш. Забув дати контекст або підвести до жарту, і людям вже незрозуміло, чому це має бути смішно.
А часто імпровізуєш на сцені?
Звісно. Імпровізація займає велику частину моїх виступів. У сольних концертах перші 15 хвилин я завжди розмовляю із залом: знайомлюся з людьми, жартую, іноді намагаюся познайомити пару чи розпитую, хто чим займається. Це вже моя фішка.
Навіть під час самого виступу імпровізація теж трапляється. Я взагалі порівнюю стендап із тостом — є щось заготовлене, але ти постійно звертаєшся до людей, реагуєш на зал. Хтось щось сказав, хтось встав або впав — усе це треба підхоплювати. Комік має бути весь час у прямому контакті з аудиторією, тому без імпровізацій ніяк.
Якою була найдивніша реакція на твій жарт?
Бувало всяке: і фукали, і обурювалися, і вигукували. Один жарт міг викликати дуже різні емоції, але це й круто. Стендап — це гротескний жанр, де важливо виходити за межі й провокувати людей. Що більше емоцій викликає жарт, навіть якщо це роздратування, — то краще.
Тебе дратує, якщо в компанії всі просять тебе "щось пожартувати" чи явно очікують, що зараз ти будеш всіх розважати?
Є таке. Люди часто думають, що я в житті такий самий, як на сцені чи в YouTube — смішний, гучний, постійно жартую. Але в реальності я зовсім інший: спокійний, навіть трохи пониклий. Я збираю енергію вдень, щоб ввечері викладатися на сцені перед людьми.
А що робиш, якщо ніякого настрою немає, а треба йти й веселити інших?
Люди купили квитки, прийшли на мій концерт, щоб посміятись і відпочити. Навіть без настрою я маю вийти на сцену й "зловити хвилю". Часто допомагає сам факт того, що ти вже перед публікою — вмикається адреналін.
Раніше рятувався алкоголем, бо він допомагає розслабитися, але це точно не вихід на постійній основі. Зараз шукаю інші способи перезавантаження, бо виступ — це завжди велика відповідальність.
Без стоп-тем
Коли сталося повномасштабне вторгнення, які в тебе були думки? Чи думав, що твоїй кар'єрі кінець?
Так, у мене був запланований тур, квитки добре продавалися, все тільки починало складатися — і раптом усе зупинилося. Здавалося, що стендапу більше не буде, бо коли війна, страх і тривога, жарти ніби не на часі.
Я поїхав до Новояворівська й думав, що все закінчено. Згодом друзі зі Львова почали кликати до міста: "Приїжджай, тут щось відбувається, люди виступають". Тоді ставали популярними стендап-клуби в підвалах, укриттях, де ми з друзями могли виступати під час тривог. Люди приходили, і ми разом сміялися — хоч на мить, але їм ставало легше.
Ці виступи допомагали триматися і нам, і глядачам. Під час шоу ми почали збирати донати, які одразу передавали на потреби ЗСУ. Потім пробували знімати перші YouTube-проєкти — і так поступово стендап знову оживав.
А як змінилися твої жарти з того часу?
Вони стали актуальнішими. Тепер я жартую про те, що відбувається в суспільстві, що хвилює людей і що їм болить.
Чи є теми, на які ти принципово не жартуєш?
Ні: мені цікаво спробувати пожартувати на будь-яку тему. Я не маю комплексів чи заборон у голові й готовий говорити про все.
Розкажи нам про Наталію Чабан, яка регулярно у твоїх відео грає то твою дівчину, то дружину? Які у вас стосунки?
З Наталією ми дружимо не так давно, але дуже добре розуміємо одне одного в гуморі. Вона дуже харизматична, проста дівчина, і її темперамент і поведінка дуже близькі до того, про що я жартую і що мені смішно. Тому в нас вийшов класний дует.
А як у тебе з особистим життям?
Неодружений, 27 років, зріст 180 см — ідеальний коктейль для стендапу!
Дівчатам у діректі відповідаю, але кохання поки не шукаю.
Чи зміг би ти бути в стосунках із дівчиною, в якої не таке почуття гумору, як у тебе?
Це була б не моя людина, бо мені важко спілкуватися з тими, хто не розуміє моїх жартів і контексту. Особливо складно, коли люди виросли в іншому середовищі — наприклад, у російськомовних містах — Одесі чи Харкові. Дівчата з цих міст не розуміють мене, а я їх.
Встигнути все
Розкажи про своє нове шоу PromПрокачка — чому ти взявся за цей формат?
PromПрокачка для мене — новий і дуже крутий проєкт: ми допомагаємо людям зробити їхні кімнати, гаражі чи магазини кращими й зручнішими. Мені дуже подобається, що ці простори багато розповідають про своїх господарів.
Велика команда професіоналів знімає відео для мого каналу, а я вчуся бути ведучим. Хоча я не дуже люблю цю роль, але тут все так драйвово і класно, що мені подобається. Отримую велике задоволення від знімання проєкту. Це класно — співпереживати емоції людей, що вперше бачать своє звичне місце після прокачки. Запрошую і вас на мій YouTube-канал подивитись шоу PromПрокачка — там вже три серії!
Ти збираєшся в тур — чого чекати глядачам?
Так, збираюся в тур Європою і, можливо, планую поїздку до Канади. За кордоном я майже ніде не був, окрім Польщі, куди колись возив контрабанду сигарет. Тож емоцій та історій буде багато.
Чого чекати глядачам? Гумору від мене — веселого, щирого і справжнього. Я хочу не просто розказувати жарти, а спілкуватися з людьми, бо це для мене найцінніше. Планую презентувати багато нового матеріалу.
Важливо, що всі концерти будуть благодійними, тому всі гроші від квитків і донатів підуть на підтримку ЗСУ. Вважаю, якщо чоловік мобілізаційного віку їде за кордон, то заробляти на цьому неправильно — краще віддавати всі кошти на підтримку країни. А якщо хочеш заробити — роби це в Україні.
На щось, крім роботи, в тебе залишається час?
Часу поза роботою майже немає. Навіть коли ніби відпочиваю, я все одно з кимось переписуюся, думаю або вигадую жарти. У голові постійно крутиться: "Треба щось написати, щось підготувати". Навіть коли не готуюсь, думаю, чому не готуюсь — якийсь нескінченний цикл.
Цього року я багато їздив, давав концерти майже щодня — іноді навіть три на день. Прийшов час вчитися відпочивати, але поки що не дуже виходить. У голові безліч ідей і задумів, які хочеться втілити, тому не працювати не виходить. Намагатися все встигнути — мій постійний виклик.
Про що зараз мрієш найбільше?
Як би це популістично не звучало, але справді найбільше зараз мрію про перемогу. Просто хочеться просто, щоб усе було мирно і спокійно, щоб люди могли виїжджати за кордон і займатися тими речами, які вони довго відкладають через війну.
Також мрію про свою сім’ю, про якийсь перманентний душевний спокій — щоб постійно було добре, спокійно і кайфово!
