Київський бізнес 1990-х: від речових барахолок до елітних бутиків
Ринок "Патент" біля колишнього Республіканського стадіону. Фото: facebook.com/club.kyiv.ua
У новій серії матеріалів ми розповідаємо про історію ритейлу в Україні та про те, як на вітчизняному ринку з'явилися всесвітньо відомі бренди.
Сьогодні пригадуємо атмосферу 1990-х у Києві: ринок "Патент", появу перших магазинів елітного одягу у столиці, гучне пограбування з ароматом дорогих парфумів та бутик, який охороняв спецпідрозділ міліції.
Великий базар на місці стадіону
У перші роки незалежності, задовго до того, як в українській столиці почали відчиняти свої двері магазини з фірмовим одягом та взуттям, а згодом — фірмові бутики провідних світових брендів, українців у пошуках одягу виручали переважно ринки.
Тенденція "поїхати за кордон на шопінг" з'явилася значно пізніше, у більш стабільні 2000-ті. У перші ж роки хаосу та відсутності орієнтирів у 1990-х українці, якщо і виїжджали за межі країни, то переважно як "човники": вивозили один товар на продаж і привозили інший для місцевих ринків.
У ті часи в Києві наймасовішим місцем шопінгу був ринок "Патент" на території тодішнього Республіканського стадіону (нині — НСК "Олімпійський"), що працював там з 1992 по 1994 роки.
Можливо, зараз це важко уявити, але у той час територія поруч зі стадіоном перетворилася на величезну стихійну барахолку. Очевидці згадували про стрункі ряди клітчастих сумок з різноманітним крамом: "очі, що звикли до сіреньких, немазких радянських кольорів одягу, лопались від рожево-смарагдово-бірюзового, розшитого блискітками й… непригодного до довгого носіння".
Такі самі ринки з одягом, привезеним з "човникових подорожей", працювали на Троєщині, Лісовому, Петрівці (нині — Почайна) і на вже легендарному Сінному ринку, якого сьогодні вже не існує.
Перший острівець розкоші для "еліт"
Офіційна піар-легенда свідчить: у 1994 році громадянка України Оксана Мороз-Хант зустрічається з відомим модельєром та дизайнером туніського походження Азедіном Алайя у його паризькій студії та домовляється про постачання до країни, яка щойно пережила інфляцію, ексклюзивної продукції світових брендів одягу.
Ті часи нагадували контрастний душ: більшість населення ледве зводила кінці з кінцями, тоді як для інших відкривалися справжні вікна можливостей. Того ж року у столичному Музейному провулку відкривається бутик Vogue, яким заправляла Мороз-Хант.
Неофіційні байки розповідають про "стрьомне" минуле пані Оксани, зокрема про те, що екзотичне друге прізвище "Хант" з'явилося в результаті шлюбу з громадянином США, колишнім киянином Охотніковим (переклад вітчизняного прізвища англійською — Hunt), близьким до криміналу. Саме на його кошти, за чутками, і був відкритий бутик.
У 1998 році у відреставрованому чотириповерховому маєтку XIX століття на вулиці Грушевського відчинив свої двері вже легендарний, овіяний міфами та скандалами магазин Sanahunt (мікс імені та прізвища засновниці). До цього у будинку була звичайна "комуналка", і, за чутками, саме містер Хант викупив квартири мешканців та займався їхнім виселенням.
У "Санаханті" вперше в Україні з'явилися Dolce & Gabbana, Valentino, Dior та інші відомі бренди. Cаме там закуповувалася заможна сусідська клієнтура з Кабміну, Верховної Ради, а також відомої установи з вулиці Банкової.
Засновниця Ukrainian Fashion Week Ірина Данилевська якось пригадувала тодішні походи до магазину у Музейному провулку: "Перед входом стояли два кремезні охоронці, і мені іноді телефонували подруги з проханням: "Ходімо зі мною, мені одній боязно". Здавалося б, із 1990-х минуло багато часу, а кремезні охоронці у пафосних крамницях Пасажу та на вулиці Архітектора Городецького досі відлякують клієнтів своїм виглядом.
Перші "найки", "рібоки" та "три полоски"
А що ж "простолюдини"? Ті, для кого сама назва "Санахант" здавалася синонімом чогось космічного й позамежного? На початку 1990-х у Пасажі, ще до появи там елітних бутиків, відкрився магазин "Арго" — щось на зразок нинішніх стокових магазинів, де можна було придбати продукцію закордонних брендів, зокрема кросівки фірми Reebok. Відрізняти оригінали від "пальоної" продукції тоді ще не дуже навчились, і сама наявність фірмового логотипа на товарі викликала купу позитивних емоцій.
На Хрещатику, 44 відкрився магазин "Американський стиль", який заманював населення жаданими назвами — Wrangler, Lee, Reebok — і магнітом тягнув до себе модників міста та приїжджих. Справжні фірмові джинси Levi's з написом Made in USA там можна було купити за 50 доларів. Зауважимо, що в середині 1990-х українцям вдавалося прожити на 10 доларів на місяць.
Поступово підтягуються відомі бренди. Одними з перших, хто відкрив свій фірмовий магазин у Києві, була німецька компанія adidas, яка зайшла на український ринок у 1996 році. Магазин компанії, офіційним дистриб'ютором якої була фірма "Спортсимвол", відкрився на Прорізній, 16/2 (до цього там був магазин "Чемпіон").
У 1999 році до України, через компанію-дистриб'ютора Delta Sport, зареєстровану в Сербії, прийшов ще один відомий спортивний бренд — Nike. Згодом перший фірмовий магазин компанії відкрився на розі Прорізної та Хрещатика. У 1999 році на Червоноармійській (нині — Велика Васильківська) відкрився перший магазин турецького бренду Colin's, що спеціалізується на виробництві джинсів та повсякденного одягу для чоловіків і жінок.
Гучне пограбування на Басейній
З 1995 року на вулиці Басейній, 13, неподалік сучасного ТРЦ Gulliver, працював магазин елітної парфумерії "Гранд Парфум". На його полицях можна було знайти рідкісні й дивовижні для країни позиції: аромати Versace, Cartier, Escada, Montana та багато інших світових брендів. Як запевняв підприємець Олександр Забродський, який керував бізнесом, саме у "Гранд Парфуму" вперше в Україні з'явилася продукція відомого італійця Серджіо Таччіні.
Клієнтурою "точки на Басейній" були заможні кияни — бізнесмени, політики, артисти, представники процвітаючого у той час криміналітету. До парфумерного заглядали Ірина Білик, футбольний тренер Йожеф Сабо, політик Євген Марчук.
Магазин пережив нашестя податківців, пожежних, санепідемстанцій, рекетирів, товариства прав споживачів. Останні були особливо цинічними: під час перевірок вимагали довідки від Christian Dior про те, що їхня продукція є якісною, — пригадував Забродський.
Слава про магазин прогриміла після його гучного пограбування. Сталося це серед білого дня в середині 1990-х. Все відбувалося як у класичних кінострічках: продавців зв'язали та поклали обличчями на підлогу, однак це було не кіно. До входу під'їхала автівка "Газель", а товар з магазину мішками грузили в кузов. Згодом з'ясувалося, що прикриттям озброєної банди слугував працівник податкової міліції.
Вийти на банду і зафіксувати її попередні "подвиги" вдалося завдяки тому, що ексклюзивні парфуми з магазину через деякий час з'явилися у продажу на столичних ринках. Так знайшли й водія "Газелі": під час обшуку його будинку на Київщині виявили флаконів духів Chanel. Слідчі розповідали, що парфуми він зберігав у… власної тещі.
Парфумерний охороняв ОМОН
Інше популярне місце, де кияни мали змогу придбати іноземні парфуми, звалося "Роксолана" та розташовувалося на вулиці Богдана Хмельницького. Так саму назву мав і популярний квітковий магазин в одному з підвальних приміщень на Андріївському узвозі — власники були ті ж самі, займалися квітами, а потім парфумерією.
Але було ще одне магічне місце, що притягувало до себе киян у роки ранньої незалежної України. Магазин французької косметики Lancome на початку 1990-х відчинив свої двері на тодішній вулиці Карла Маркса (тепер — Архітектора Городецького). Як влучно зазначили очевидці, Lancome на вулиці Карла Маркса звучало як оксюморон.
Бутик у приміщенні колишнього радянського магазину "Подарунки" відкрив бізнесмен югославського походження, який мешкав у Швейцарії. Пізніше він передав справу синові, який, за словами очевидців, досить легковажно поставився до ведення бізнесу, тож магазин проіснував недовго.
У мережі можна знайти світлини фотографа Сергія П'ятерикова, де зафіксовані черги біля входу до дивошопу. І хоча ціни на імпортну косметику в той час не всім були по кишені, бажання стати частиною західного світу було сильнішим.
У черзі до Lancome доводилося стояти годинами: охоронець запускав всередину по кілька людей, і в одні руки дозволялося придбати один парфум та один косметичний засіб. Так у повсякденні громадян з'явилися парфуми Climat, Magic Noir, Jose, Fidji, фірмові туші та пудри з логотипом-трояндою.
Всередині відвідувачів зустрічали рекламні постери з Ізабелою Росселліні. А для збереження порядку охороняти магазин наймали ОМОН (для сучасників — так колись називалися загони міліцейських спецпризначенців, що охороняли громадський порядок).
