Київський кінофестиваль "Молодість" очима програмера, голови пресслужби, оператора та кіномана

Київський кінофестиваль "Молодість" очима програмера, голови пресслужби, оператора та кіномана Церемонія нагородження 52-го КМКФ "Молодість". Фото: Анастасія Мантач

Кілька тисяч відвідувачів зібрав 52-й Київський міжнародний кінофестиваль "Молодість" — чергова й найбільша цьогорічна українська кіноподія.

Захід проходив у столичних кінотеатрах "Жовтень" і "Краків" з 21 до 29 жовтня. У програмі було 129 повнометражних і короткометражних фільмів із 45-ти країн. Серед них — 33 вітчизняні стрічки.

Я поспілкувався з організаторами та глядачами "Молодості". Своїми враженнями про фестиваль і його фільми зі мною поділилися програмер, голова пресслужби, оператор та кіноман. 

Читай також: Гід на тиждень: куди піти в Києві з 30 жовтня до 3 листопада

Богдан Жук, програмер фестивалю

Я один із шести учасників програмної команди "Молодості". Ми стежимо за найбільшими кінофестивалями та дивимося всі фільми, які нам подають. Намагаємося тримати руку на пульсі світової індустрії та відображати її у лайнапі. Формуємо його спільно. Кожен із програмерів переглядає кількасот стрічок. Наприклад, я цього разу побачив майже 500 робіт. Переважно повні метри, але й короткі теж.

Програма "Молодості" широка й не тематична. Тільки в міжнародних конкурсах є суворий критерій саме дебюту. Туди відбираємо лише перші фільми режисерів — студентські, короткометражні-професійні, повнометражні ігрові та повнометражні документальні. У національному конкурсі навіть такої умови немає, тому там є роботи більш досвідчених і визнаних авторів. Але все одно більшість — це молоде кіно. 

Перші стрічки на нашому фестивалі часто мають схожі теми, характерні саме для дебютантів. Це дорослішання, прийняття героєм себе або цієї людини іншими, подолання травми. Щодо багатьох робіт можна зробити узагальнення. Митці шукають якесь світло в темряві, якою є сучасний світ з усіма війнами, катастрофами та змінами останніх років. Вони намагаються знайти певну точку опертя й надію.  

Я особисто шукаю фільми, які мене чіпляють емоційно. Але не обов'язково. Іноді й без цього бачиш, яка картина цікава та майстерна. Також шукаю новаторство. З цим складно, бо зняти щось нове майже неможливо. Але можна запропонувати нові підходи й рішення у висвітленні якоїсь теми. 

Хочеться, щоб наша програма слугувала гідом для глядачів навіть поза межами фестивалю. Щоб підказувала зацікавленим в авторському кіно, на що звернути увагу. Раджу передусім дивитися фільми, які були показані в головній секції — міжнародному конкурсі. Там представлені талановиті режисери та актори, з якими можна ознайомитися до того, як вони стануть зірками. Якщо ж цікавить експериментальність, то насамперед варті уваги стрічки секції Forma. Це нестандартне кіно, яке шукає нові форми вираження в мистецтві, в якому їх знайти важко. 

Українське кіно на цьогорічному фестивалі було переважно про війну. Це головне, що нині нас хвилює, болить і чіпляє. А митці намагаються висловити свої та наші переживання, зокрема, мовою кіно. Ця спільна для багатьох робіт тема домінуватиме ще десятиліттями. Але поза тим вітчизняний кінематограф не є суцільним. Тож і на "Молодості" були дуже різні фільми за формами й жанрами. 

Наприклад, "Лишайся онлайн" Єви Стрєльнікової з міжнародного конкурсу — яскравий зразок цікавого останніми роками формату скринлайф. Водночас у тому ж конкурсі була майстерна соціальна драма "Степне" Марини Вроди, яка говорить на актуальні й рідкісні в нашому кіно теми пам'яті та зв'язку між поколіннями й шукає красу навіть у місцях, де її складно побачити. А Наталія Ільчук з одразу двома короткометражками "Анкета" і "Сьома зміна" в національному конкурсі — така експериментаторка з чітким баченням, яких у нашій індустрії небагато. 

95 відсотків показаних на "Молодості" картин не вийдуть в український прокат. Тому це була єдина можливість подивитися їх у кінотеатрі. Але принаймні частина з них завдяки стримінгам з'явиться десь онлайн. Відповідно, наші кураторські добірки можуть і надалі бути рекомендаціями для аудиторії. 

Тася Пугач, голова пресслужби фестивалю

Скорочена версія "Молодості" минулого року була вимушеним кроком через повномасштабне російське вторгнення. Тому команда радіє, що цьогоріч вдалося проводити у повному форматі. Крім того, вперше після кількарічної перерви захід знову проходив восени. Повернення на звичні для давніх прихильників фестивалю дати позитивно впливає на кількість глядачів.

Наше завдання — показати все різноманіття світового кінематографа. "Молодість" — унікальне явище в українському кіносередовищі. Тут можна знайти стрічки майже з будь-якої країни та континенту. 

Намагаємося презентувати й палітру українського кіно. Тож маємо великий вибір вітчизняних стрічок, кожна з яких є своєрідним відкриттям. Це картини, зняті у 2022-2023 роках. Вони відображають те, чим нині живе наше суспільство — більшість із них присвячені темі війни.

Аудиторію зацікавлюють ті прем'єри, що зібрали найбільше нагород на іноземних фестивалях, або такі, які рекомендують кінокритики. Звісно ж, українське кіно завжди у центрі уваги глядачів. І міжнародний повнометражний конкурс — це ключовий кіноогляд.

У нас були представлені найбільші прем'єри від відомих кінематографістів. Зокрема, у програмі "Фестиваль фестивалів" — новинка від японського режисера Рюске Хамаґучі "Зла не існує", яка отримала відзнаки у Венеції. А також "Тут" бельгійця Баса Девоса у секції Forma, "Головні істини озера" філіппінця Лава Діаза, "Мадемуазель Кенопсія" канадця Дені Коте у "Спеціальних подіях" та картини інших авторів, чиї роботи рік за роком стають фестивальними хітами. 

Однією з найгучніших прем'єр стала "Поема для маленьких людей". Робота Івана Сауткіна розповідає паралельні історії подруг із деокупованого села на Чернігівщині та волонтерів у прифронтовій зоні. Зал влаштував режисеру овації стоячи.

В'ячеслав Цвєтков, оператор, член журі документального конкурсу

Мене вперше запросили в журі "Молодості". Цікавість у тому, що дивишся та аналізуєш сучасне документальне кіно і спілкуєшся з такими ж професіоналами своєї справи. 

У нашому конкурсі цьогоріч були представлені дуже різні фільми — справжня палітра документалістики. Було важко вибрати переможця серед протилежних робіт. Але більшість із них мають спільну рису — чуємо голос закадрового оповідача. Наприклад, есеїстичне "Затемнення" сербської режисерки Наташі Урбан — взагалі майже аудіофільм. 

Це цікава тенденція в кіно, коли режисер виходить на перший план, доводить свою думку й бачення світу. Камера важлива, але автор все одно трохи переступає за неї та звертається до глядача, веде його за собою. Здається, із семи конкурсних робіт цього прийому не було тільки у "Переступаючи кордони" Лесі Кордонець. 

Теми стрічок різні, але частина з них пов'язана з Україною. І не лише вітчизняна "Пісня для маленьких людей" — цікаве спостереження за роботою волонтерів. А й швейцарський "Переступаючи кордони" і "Проєкт "Клезмер" аргентинських режисерів Леандро Коха та Паломи Шахман. Перший — про наших паралімпійців з окупованих територій, які тренуються для поїздки на змагання у Бразилії. Другий — про аргентинців, які приїжджають на Закарпаття досліджувати єврейську музику.  

Майже всі стрічки — художні й доволі глядацькі. Вони можуть бути цікаві широкій аудиторії. Це не сира документалістика, хоч вона мені й більше до вподоби, коли в ній є глибока думка.   

Олег Борисов, кіноман

"Молодість" цікава насиченою програмою, яка складається з авторських робіт найрізноманітнішого штибу — від конвенційних фестивальних до радикальних творів на межі з експериментальним кіно. Цей масштаб насамперед і відрізняє для мене "Молодість" від інших київських кінофестивалів, тому що у столиці більше немає подій з такою великою програмою новинок.

Нинішній захід став для мене органічним продовженням синефільської атмосфери, яку задав у жовтні "Київський тиждень критики", але продовженням тихішим і зануреним у себе. Цьогоріч вперше подивився так багато фільмів на "Молодості" — 15 повних метрів плюс короткометражки національного конкурсу. Обирав, на що піти, за відгуками критиків і глядачів, смаку яких довіряю. 

З повнометражних фільмів міжнародної програми мій особистий фаворит — безжально сумна комедія "Відчуття, коли час щось робити минув" американської режисерки Джоанни Арноу. З документальної секції дивився тільки українську стрічку "Поему для маленьких людей", і це дуже потужна робота. Як не дивно, мене не вразила жодна з чотирьох переглянутих картин програми "Фестиваль фестивалів", до якої потрапляють найгучніші прем'єри. 

Особливо приємні враження залишились від національного короткометражного конкурсу. Найкращі, на мою думку, роботи утворюють одне з одним своєрідні тандеми. "Там, де він ступав" Єгора Гармаша і "Кіра" Анастасії Ободовської — сильні ігрові стрічки з міцною драматургією і невимушеною грою акторів. Обидва фільми зроблені студентами — це вселяє неабияку надію в майбутнє нашого кіно.

"Анкета" Наталії Ільчук і "Ми повернемо довіру харків'ян та будемо якісно обслуговувати житлові будівлі" Максима Ходака — ще дві стрічки, які мене вразили. Це сповнені шаленої енергії документальні твори, які перегукуються між собою темою молоді на фоні драматичних змін у нашій країні.

Читай також: У фільмі іноземці побачили початок сьогодення: режисерка "Переступаючи кордони" Леся Кордонець

Церемонія нагородження 52-го КМКФ "Молодість" відбулася 28 жовтня. У межах події відзначили 20 фільмів-лауреатів різних конкурсів. Про всіх переможців читай за посиланням.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
01.jpeg - Ілля Прокопенко
Фанат культури. Пишу про кіно, театр, образотворче мистетцво, музику, літературу. Закінчив Інститут філології КНУ ім. Тараса Шевченка. П'ять років працюю культурним журналістом.

Може бути цікаво

Знайшли друкарську помилку?

Роботу над знаковим проєктом для виликого стримінгового сервісу не зупинила навіть війна.

Цей сайт використовує cookie-файли
Більше інформації