"Мене били разів десять": співак РуханкоМен — про новий імідж, дорослий контент, ШІ-музику, танці та K-pop
Співак РуханкоМен. Фото надане пресслужбою артиста
9 червня співак РуханкоМен (справжнє ім'я — Ігор Корчагін) випустив пісню та кліп "Вона". Цей реліз ознаменував зміну іміджу артиста та його перехід на наступний етап творчості. Тепер автор танцювальних треків для дітей і підлітків пропонує слухачам нове звучання та дорослі теми.
"Часто мене асоціюють лише з тим самим треком, з якого все почалося, але я пішов значно далі. Мої слухачі ростуть, і я створюю для них новий контент", — каже співак.
Позаминулого року "ТиКиїв" спілкувався з РуханкоМеном, коли він тільки починав співати для дорослішої аудиторії. Тепер же ми зробили своєрідне продовження тієї розмови. У цьому великому інтерв'ю артист розповів усі деталі про свою творчу трансформацію, новий образ і сенси пісень. А також поділився секретами свого робочого процесу, міркуваннями про сучасну музику та навіть лайфхаками про рух і позитив.
Коли почалася та в чому полягає ваша творча трансформація?
Моя трансформація як артиста розпочалася понад рік тому. Точкою відліку став реліз треку "Афірмації". Тоді з'явилося чітке внутрішнє прагнення вийти на абсолютно новий, масштабніший рівень. І це вдалося реалізувати в усьому: від дорогого відеокліпу до зовсім іншої музичної подачі та нових сенсів.
Сама назва "Афірмації" вже натякає, що цей трек — не для дітей. Навряд чи вони у школі обговорюють психологічні практики чи те, як інтегрувати самоналаштування у своє життя. Це розмова на рівні дорослих, свідомих людей.
Проте змінюючи глибину текстів, я завжди залишаю своєю родзинкою шалений позитив, рух і драйв. У цьому і є головний феномен проєкту РуханкоМен: ми ростемо, стаємо серйознішими за звучанням і сенсами, але зберігаємо ту саму світлу енергію, яка колись нас об'єднала, трансформуючи її в потужний інструмент самомотивації для будь-якого віку.
Що було найстрашніше в цьому процесі: реакція людей, невідомість чи необхідність самому вийти із зони комфорту?
Я сам собі придумав вийти із зони комфорту, і це було моє зважене рішення. Йшов до цього поступово: спочатку зробив тату на шиї зі словами "Рух. Успіх. Мрія" та звик до нього, а вже перед самими зніманнями кліпу вирішив змінити й зачіску, й колір волосся, й образи всієї команди.
Найцікавіше було побачити, як сприймуть новий трек "Вона", бо він кардинально відрізняється від усього, що було раніше. А щодо зовнішності, то я був готовий і впевнений, що здивую. Так і сталося — в коментарях одразу почали з'являтися позитивні відгуки.
Що вас не влаштовувало в собі або у своїй діяльності за понад три роки проєкту РуханкоМен?
Мені все подобалося, адже я сам створив цей проєкт: самостійно пишу треки та підбираю образи. Просто кожному етапу — свій час. Раніше це були одні пісні, сьогодні — зовсім інші. Уся моя творчість трансформується в доросліший контент і музичний стиль. Наприклад, "Зірка танцполу" — це вже хіп-хоп і потужний біт, який раніше в моїх релізах не траплявся.
Проте мені інколи не подобалося позиціонування в медіа щодо моєї діяльності. Я розпочинав саме з руханок для дітей, а коли став створювати дорослішу музику з іншими меседжами, цього ніби не помічали. Вони все одно повторювали, що я улюбленець дітлахів і працюю суто для них. Те, що я робив великі кроки в іншому напрямі, багато хто просто не хотів бачити — аж до виходу треку "Вона".
Про що будуть ваші майбутні пісні та як вони звучатимуть?
Передбачити все наперед неможливо. Але мої тексти вже нагадують сучасний поп великих артистів, які співають про кохання або розставання, як і в моєму випадку. "Вона" — це про дівчину, яка переживає розрив і приходить до нічного клубу, щоб відволіктися від негативних думок та емоцій.
Як звучатимуть наступні пісні, не можу сказати заздалегідь. Але думаю, що стилі фонку, K-pop і подібних напрямів ще з'являться в моїй творчості.
Ви особливо говорите про вплив K-pop — це більше про музику, шоу чи підхід до роботи загалом?
Я багато часу приділяю вивченню корейської культури та їхньому музичному феномену. K-pop приваблює мене насамперед музикою та танцювальними трендами. Там специфічна хореографія і масштабні виступи артистів — айдолів. Можу неодноразово передивлятися їхні перформанси та кліпи, щоб роздивитися, як це знято і змонтовано, як танцює балет на маленьких телевізійних сценах і великих стадіонах, як виконавець працює із залом.
Хочеться, щоб моя музика була схожою на цей рівень. Єдине, чого мені зараз не вистачає для повної відповідності — це корейської мови. Якби випустив щось корейською, тоді можна було б сказати про повноцінний K-pop.
Звісно, повністю зрівнятися з цією індустрією складно, адже в ній величезні команди. Коли артист приходить у студію, там сидять кілька людей, які чітко знають, з якою інтонацією потрібно проспівати кожен рядок — усе заздалегідь розписано. Вони працюють дуже швидко. Можливо, в гуртах, де багато учасників, через це навіть менше творчої імпровізації від самих виконавців.
У будь-якому разі хочу, щоб мій стиль українського K-pop укорінився, й ми отримали новий музичний стиль — U-pop.
Тепер РуханкоМен має зовсім інший вигляд. Хто працював над створенням цього образу та що було найскладніше реалізувати у кліпі "Вона"?
Основний концепт та ідеї завжди мої. Я постійно щось нотую, зберігаю, продумую треки та костюми. А втілюємо разом із командою.
З моїми постійними танцівниками та друзями ми буквально вручну шили костюми на машинці за готовими ескізами. Усе це робилося в ніч перед зйомками кліпу. Тоді ж я фарбував волосся у блонд. Якби щось пішло не так, наступного дня нам просто не було б у чому зніматися або я мав би голову неочікуваного кольору.
Ідея самого кліпу полягала в його "кліповості". Хотілося зробити відео, яке змусить глядача зупиняти кадри, перемотувати назад і переглядати знову.
Складних моментів на зйомках було кілька. Наприклад, у сцені, де каблук стає мені на обличчя та б'є в такт музиці, я хотів справжній удар. Так само й у сцені з ляпасом від головної героїні: дівчина спочатку переживала й била обережно, але на плейбеку ми бачили, що ефект не той. Кадр мав бути уповільненим, тому обличчя повинно було передати справжні емоції.
У підсумку мене били разів десять — це було реально боляче. Ми навіть чекали кілька хвилин між дублями, поки щока перестане бути червоною.
Для танцівників несподіванкою стали знімання під дощем. Вони знали про воду, але не очікували, що ми промокнемо наскрізь, і наскільки це буде прохолодно.
Також непростою була сцена у ванні під водою після другого куплету. Лежати на спині під водою з відкритим обличчям складно — вода одразу потрапляє в ніс, закрити його не можна, а якщо відкриєш рот, то захлинешся. Ми зробили приблизно сім дублів, голова вже починала боліти, а очі почервоніли. Тож переглядаючи ці моменти, знайте: за ними стоїть справжній біль.
Чи важко артисту на певному етапі вносити зміни у власний образ та творчу діяльність?
Насправді я так задоволений сьогоднішнім результатом після зміни іміджу та реакцією фан-аудиторії, що для мене цей перехід відбувся досить швидко та зрозуміло. Радий, що вдалося реалізувати саме те, що колись просто намалював у своїй уяві. А творча діяльність не змінилася різко — вона поступово наповнювалася дорослішими сенсами.
Хто тепер ваша цільова аудиторія?
Останній рік я активно займаюся розширенням аудиторії. Ті діти й підлітки, які були моїми прихильниками, залишаються зі мною, але вони ростуть. У них змінюється життя і їм потрібно чути від мене вже інші пісні.
Сьогодні моя основна аудиторія — це молодь віком 14-25 років. Звісно, з нами залишаються і діти, і їхні батьки, але найчастіше на концертах бачу підлітків і молодих людей, які люблять активно відпочивати.
Чи будуть у майбутньому ваші фірмові руханки й танцювальні треки? Чи залишиться взагалі РуханкоМен РуханкоМеном?
Ми з командою говорили про зміну бренду ще перед Нацвідбором на Євробачення 2026. Я справді задумувався, чи не варто змінити назву проєкту, аби вона не тригерила дорослих, і мене не асоціювали виключно з дитячим контентом. Але сьогодні РуханкоМен — це вже не про руханки, а про рух загалом.
Без руху я себе не уявляю. Не хочу просто стояти біля стійки мікрофона. Моя концертна програма від самого початку була побудована на динаміці. На сцені завжди або стрибаю, або танцюю і водночас співаю наживо. Ця особливість залишатиметься доти, доки дозволятимуть сили і здоров'я, та існуватиме проєкт.
На вашу думку, що треба, щоб зробити наступний хіт? І яка взагалі нині ситуація з танцювальною музикою в Україні?
У моєму випадку — сісти за комп'ютер і спробувати придумати класний саунд. У мене майже завжди все починається саме з аранжування. Інколи виникають фрази чи слова, які класно римуються, але коли бачу, що качає саме музика, й у ній є сильна хукова частина, то розумію: це демо треба розвивати в повноцінний трек.
Сьогодні танцювальна музика справді захоплює чарти — її у просторі приблизно 50 на 50 із лірикою. Проте, на жаль, багато треків нині створюється за допомогою штучного інтелекту. Мене дратує, коли люди цього не чують. Навіть коли їдеш у таксі та грає радіо, розумієш, що майже кожна пісня згенерована ШІ. Коли запитуєш оточення, вони часто відповідають: "Та ні, класний біт, слова, пісня ж віруситься". Люди не розбираються.
Ти годинами підбираєш інструменти, створюєш мелодії та гармонії, зводиш матеріал місяць або два. А хтось просто пише текст або генерує його в ChatGPT, завантажує в сервіс генерації музики та викладає в мережу. І коли третя така ШІ-пісня раптом стає хітом, набирає мільйони прослуховувань і потрапляє в топові плейлисти Spotify чи YouTube, дивишся на цю несправедливість і думаєш: чому ти докладаєш стільки зусиль, а в інших усе виходить так просто та ще й приносить великі кошти?
Чи займаєтеся чимось паралельно з проєктом РуханкоМен і як знаходите час на відпочинок?
Так, я співпрацюю з Mélovin як бек-вокаліст, хоча власному проєкту зараз приділяю значно більше уваги. Також займаюся зведенням різних фонограм на замовлення, зокрема для концертів, тому роботи вистачає.
Нині перебуваю на такому етапі, коли вчуся частіше говорити "ні", якщо справді чогось не хочу. Раніше з цим була проблема: не хотілося відмовляти людям через острах зіпсувати стосунки. Сьогодні зрозумів, що потрібно зважати на власні бажання.
На відпочинок намагаюся виділяти окремий час. А якщо його не вистачає, доводиться сидіти до ночі. Наприклад, під час монтажу кліпу, коли окрім творчих завдань виникають технічні проблеми, які неможливо передбачити. Через це можна просидіти й до шостої ранку перед самою прем'єрою, щоб усе встигнути.
Як зберігати позитив в умовах війни, та як це робите безпосередньо ви (поза сценою та камерами)?
По-перше, варто намагатися мислити позитивно й шукати світло в усьому. Навіть коли стається щось неприємне, важливо подумати: а який корисний досвід можна з цього винести?
Водночас не треба забувати, що смуток чи розпач — це також природні емоції. Їх потрібно проживати й не боятися цього. Якщо вам не хочеться посміхатися всьому навколо — ви й не зобов'язані.
Інколи якраз необхідно видихнути й побути в нейтральному стані. Хочеться посумувати чи поплакати — краще зробити це, ніж тримати все в собі, а потім зриватися на людях через недоспану ніч чи власні накручені думки. Інші в цьому не винні.
Я завжди шукаю позитив. А якщо не вдається— шукаю людину, з якою можна обговорити ситуацію. Коли виговорюєшся друзям чи колегам, одне їхнє слово може повернути твої думки в інший бік і заспокоїти.
Також важливо перемикатися на іншу діяльність, щоб не зациклюватися. Якщо лягати спати з важкими думками, то й прокинешся з негативом. Треба правильно себе налаштовувати.
Ви в певному сенсі амбасадор руху. Тож поділіться лайфхаками: коли, де і як рухатися щодня для фізичного та психологічного здоров'я?
Радити "рухатися цілий день" — неправильно, адже в кожного своя витривалість. Це варто робити у вільний час або коли починають накривати негативні емоції. Просто вмикайте РуханкоМена та пробуйте рухатися під кліпи, повторюючи танці. Уявіть, що це Just Dance — відома гра, в якій повторюєш рухи з екрана. У цей момент ти не думаєш про проблеми, а просто намагаєшся відтворити танець.
Якщо хочете виробити звичку робити зранку зарядку, то вставайте та вмикайте будь-який мій трек. А після цього йдіть на роботу чи займайтеся справами з гарним настроєм. Це стовідсотково допомагає та вже підтверджено досвідом. А коли приходите на живі концерти РуханкоМена, там драйву ще більше через обмін енергією — жодні колонки чи телевізор не замінять того запалу, які ми віддаємо зі сцени.
Ну і наостанок: під яку музику ви самі полюбляєте рухатися (окрім, звісно, своєї)?
Поза своєю творчістю найбільше люблю рухатися під K-pop. Ну і, звісно, в українському шоу-бізнесі є пісні, які захоплюють своїми хуковими гачками. Це треки Monatik, Олі Полякової та нашої улюбленої Вєрки Сердючки.
