Василь Попадюк: "Завжди підкреслюю, що я український музикант"

Скрипаль Василь Попадюк. Фото: архів Василя Попадюка

Скрипаль-віртуоз Василь Попадюк (58) народився у Львові, виріс у Києві, а 1997 року переїхав до Канади. Він живе в Оттаві, а працює в Торонто. Вміє грати на 15 музичних інструментах, виконує музику народів світу, джаз, рок і саундтреки, а також пише власні твори. Дає до 200 концертів на рік у різних країнах. У квітні Попадюк разом зі своїм гуртом Papa Duke Band виступить у 17 містах України. З нагоди нового благодійного туру ми поговорили з артистом про концерти на підтримку України, життя в Канаді, сприйняття українців і нашої культури у світі та особливості його музичної програми.

Щомісяця десь виступаю

Василю, розкажіть насамперед про свої благодійні концерти протягом двох років повномасштабної війни. 

Після початку повномасштабного російського вторгнення зі мною одразу зв'язалися канадські промоутери. Перший мій виступ відбувся у концертному залі Meridian Hall у Торонто разом із Національним балетом Канади та зірковим гітаристом Джессі Куком для понад трьох тисяч людей.

Після цього концерту я вирушив у тур усією Канадою. Мер міста Гамільтон, наприклад, виніс на сцену і передав українській громаді чек на 50 тисяч доларів. Потім я грав у США, Австрії, Бельгії, Люксембурзі, Італії, Іспанії та інших країнах. Щомісяця десь виступаю. Це все благодійні заходи, на яких збираємо кошти на підтримку України.

Як ви комунікуєте з іноземцями?

Взагалі багато іноземців самі контактують. Наприклад, канадські промоутери зателефонували першими. Зазвичай до мене звертаються, а я реагую та даю концерт. Багато допомагає з організацією мій друг Максим Ткаченко. З початку повномасштабної війни я двічі виступав в Україні саме на його запрошення. От і тепер ми з ним робимо цей великий квітневий тур.

Як зазвичай проходять ваші робочі й вихідні дні?

От щойно, в лютому, мав чотири концерти в Іспанії. Одразу після полетів не додому, а на інший кінець Канади. Мав виступи у трьох містах — Келовні, Ванкувері та Вікторії. Потім був маленький перепочинок удома і знову концерт — тепер у Стейт-Колледжі, США. Після цього вирушаю в Україну. Переважно так воно і відбувається.

Коли я вдома, то стараюся проводити час із дітьми. Люблю куховарити — це моє хобі. Живу в Оттаві, а студія та всі мої музиканти — у Торонто. Відстань — 500 кілометрів. Для творчої роботи мені потрібно їхати в інше місто, щоб попрацювати з колегами. Вдома навіть не маю часу на творчість.

Рокер у душі

Як ви складаєте свій репертуар та якій музиці віддаєте перевагу?

Дуже люблю українську, буковинську, румунську, ромську музику. Такі мелодії виконував мій батько, сопілкар Василь Попадюк, зі своїми друзями-музикантами. Я з дитинства слухав їх на концертах і вдома та закохався в ці мотиви.

Ще мені подобаються саундтреки до улюблених фільмів. Тому, крім обробок народних пісень, у нашому репертуарі є роботи італійців Енніо Морріконе та Ніно Рота, француза Володимира Косма у нашому аранжуванні для скрипки із симфонічним оркестром. Вийшло більш розгорнуто, ніж у кіно.

Також ми тепер граємо хіти австралійського гурту AC/DC та британського Pink Floyd. Я взагалі в душі рок-музикант. (Усміхається.) На концертах стараюся грати такий собі джаз-рок на скрипці. Моя мрія здійснилася 2006-го, коли записав партію скрипки в пісні When a Blind Man Cries на ювілейному альбомі Gillan's Inn вокаліста Deep Purple Ієна Гіллана.

Яка музика має найбільший попит в аудиторії? Чи завжди запит збігається з вашими особистими уподобаннями?

Не завжди. На наших виступах дуже жваво реагують на технічні аспекти концерту. Енніо Морріконе також сприймається добре — краще, ніж, наприклад, стримана музика. З іншого боку, гарно слухають і кантилену (повільну музику — прим. ред.). А це такі сумні класичні твори. 

Український канадець

Як українців сприймають у світі, за вашими спостереженнями? Наприклад, у тій же Канаді.

Дуже тепло! За моїми відчуттями, у Канаді нас завжди сприймали добре, тому жалітися немає на що. Також канадці багато допомагають.

Наскільки легко вам вдається презентувати українську культуру на світовому рівні?

Це нелегко. Бачте, за кордоном не одразу розуміють, що ми просуваємо українську культуру. Мене вважають передусім канадським артистом, але завжди підкреслюю, що я український музикант. На кожному концерті акцентую на тому, що ми українці, навіть якщо живемо в інших країнах.

Як ви оцінюєте стан сучасної академічної української музики? Чи є вона у вашому репертуарі?

Класичної музики в моєму репертуарі немає. Я дуже тепло ставлюся до диригента Володимира Сіренка. Національний симфонічний оркестр України під його керуванням активно виконує твори багатьох вітчизняних композиторів, зокрема сучасних. Приємно, що світ нарешті впізнає їх. Думаю, таку музику можна пропагувати гастролями симфонічних та камерних оркестрів і хорів. А в нас трохи інший напрям.

Від кави до кави

Ви часто відвідуєте Україну? 

Через війну нині, на жаль, не так часто, як раніше. Але двічі на рік точно приїжджаю. Зокрема, у рідні Львів та Київ, де в мене багато друзів. Дуже люблю Україну, це невіддільна частина мого життя. 

Які ваші улюблені місця у Львові, Києві чи десь іще?

Мої улюблені місця — там, де є хороша кава. Шукаю її у всьому світі. Знаходжу в кожному місті цікаві унікальні локації, які спеціалізуються чисто на каві. Але не Starbucks — це абсолютно не кава. 

У Торонто є кав'ярня, яку тримає мій друг-українець. Він фанат кави, у нього десь 18 її сортів. Коли їду до Торонто, спочатку йду не у справах, а туди. Мене запам'ятовують в усіх кав'ярнях, бо п'ю неординарну каву. Наприклад, потрійне еспресо. Двічі на день — зранку і ввечері. Тобто живу від кави до кави.

Найкраща музика

Вас називають, зокрема, українським Паганіні. А як ви самі себе передусім визначаєте?

Дуже не люблю, коли мене хтось так називає. Ну, а якщо називають, то Бог з ними. Я себе позиціюю просто як музикант Василь Попадюк. У мене є трошки чогось унікального. Може, не багато, але все ж.

У чому полягає віртуозність музиканта? І що ключове для цього, на вашу думку?

Музиканта не визначає техніка, вона для мене другорядна. Її можна здобути або вона природна. Для мене музикант — це передусім грамотна людина, яка грає правильно, чітко і з душею. А головне — від серця. Як казав Бетховен, граєш від серця до серця, і прийде правда.

Скільки у вашому доробку альбомів і чи плануєте випускати новий?

У нас із бендом Papa Duke Band п'ять альбомів. Вже давно є повністю матеріал для шостого, але в запису його ще немає. Наживо граємо багато нових цікавих композицій, але поки не записували їх у студії. Коли буде нагода — зробимо це.

Що у вашому плейлисті?

Для мене найкраща музика — це тиша. Тому буває важко щось відповісти, коли мене запитують про якихось нових виконавців. Я їх просто не знаю, бо намагаюся нічого не слухати. До речі, таку практику часто зустрічаю серед колег. Бо слухати музику у вільний час для нас — все одно, що з роботи піти на роботу. 

Приємне й корисне

Протягом квітня ви плануєте виступити в 17 українських містах. Чому вирішили провести цей тур саме зараз?

Ми нещодавно мали український тур у грудні. Вирішили зробити ще один по гарячих слідах, тому що було багато хороших відгуків. Крім того, хочеться поїхати до України, бо в мене там мати. Вона зараз хвора, і їй потрібен догляд. Тож не тільки хочу, але й мушу приїхати. І заодно допомогти зібрати кошти для ЗСУ.

У нас трошки змінився склад колективу. На сцену вийдуть дуже класні виконавці. Зокрема, Олександр Муренко, якого вважають найкрутішим барабанником в Україні й не тільки. На мою думку, він музикант світового рівня. Також буде геніальний трубач Сергій Сидоренко: вперше бачу людину зі Сходу України, яка взагалі без помилок грає західноукраїнську, молдавську, румунську музику. Робить це так класно, ніби він там народився і є носієм цих культур. А ще будуть бас-гітарист Іван Лохманюк і композитор Андрій Шусть.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter