Юлія Федів, кандидатка на міністерку культури: «Для тривалих змін команда міністерства в одному складі має працювати принаймні 5 років»
Юлія Федів, фото Ірина Тітенко
Юлія Федів, яка з великою ймовірністю обійме посаду міністерки культури та інформаційної політики, розповідає для "ТиКиїв" про важливість емпатії та людяності для культурного менеджера, про місію міністерства культури та інформпполітики під час війни та після. Про роль колективної пам'яті та обов'язок кожного українця для збереження культури. Також — про свої мрії бути дипломаткою з дитинства та плани очолити Мінкульт у мотиваційному листі для американської програми Fulbright. Наразі Юлія є координаторкою з питань культури ЮНЕСКО та ексочільницею УКФ. Про рефлексії на тему змін у культурі з Юлією поговорила Тетяна Гриньова.
Про дитинство та мрії
У дитинстві я багато читала книг про історію — всесвітню та України. Моїми рольовими моделями завжди були особистості, що своєю діяльністю вплинули на хід історії і змінювали її на краще. Я мріяла бути такою людиною, як Франклін Делано Рузвельт, або Маргарет Тетчер, або Ганді. Пізніше, коли у школі був урок професії і нам презентували професію дипломата, я захопилася цим та пішла навчатися на міжнародні відносини, адже мріяла бути послом України в одній із країн світу і впливати на міжнародну політику.
Я ніколи не мріяла працювати у сфері культурного менеджменту чи взагалі бути дотичною до сфери культури, але вся моя шкільна і студентська діяльність була пов'язана із участю у міжнародних програмах обміну. Більшість із них були спрямовані на тематику культурної дипломатії, культури різних народів світу, національних меншин тощо.
Про кар'єру у культурному менеджменті та дипломатії
Моя перша перша робота була у сфері міжнародних відносин, я мала координувати програми міжнародної співпраці громадської організації, німецько-польсько-українського товариства в Україні. І одним із найбільших проєктів міжнародної співпраці тоді був проєкт у сфері культури — "Включення". Так я потрапила у сферу культурного мененджменту, оскільки цей проєкт передбачав участь міжнародних митців із Німеччини, Бельгії та Польщі, які спільно з викладачами мистецьких шкіл Києва робили проєкти для дітей у сфері мистецтва і саме арттерапії.
Ми досліджували як різні види мистецтва впливають на формування і розвиток дітей, особливо на тих, які опинилися в складних життєвих обставинах та пережили різні види травм. Після цього я пішла у сферу регіонального розвитку і співпраці між Україною та Німеччиною, з координації німецько-українських проєктів. У тому числі й у сфері гуманітарної політики і культури та соціальної сфери тощо.
Далі — координувала проєкти у сфері медіа, співпрацювала з відомими медійними агенціями Німеччини в Україні, проводила тренінги, навчання для журналістів та медіа-менеджерів, а після Революції Гідності захопилася ідеєю соціально-політичного театру, і досліджувала методику форум-театру, театру свідків. Тоді я запустила власний проєкт — соціополітичний театр, де через мистецтво ми налагоджували діалог між ВПО, місцевими громадами. Потім цей проєкт переріс у власний проєкт інституту "Республіка", який досі реалізується у різних регіонах України і знову є актуальним після повномасштабного вторгнення.
Потім я очолила програму ЄС "Креативна Європа в Україні", а після цього стала виконавчою директоркою Українського культурного фонду.
Так сфера культури для мене стала основною сферою моєї професійної діяльності, і от уже 12 років я працюю у цій сфері. І дуже щаслива, що опинилася тут.
Про місію культурного менеджера та власну місію
Для мене дуже важливо працювати в організації, що має чітко визначену місію, пов'язану зі змінами, реформами, інноваціями, і мені дуже важливо бути цим агентом змін. Створювати щось нове, або переформатовувати вже існуючі моделі. Моє ДНК — це інноватор, це візіонер, це людина, яка бачить майбутнє та візуалізує більш удосконалені форми соціально-гуманітарного життя в країні і в світі.
Моя супер-мета — бути дотичною до важливої зміни, яка покращить життя громадян моєї країни, а в перспективі, коли Україна стане членом ЄС, бути дотичною до переформатування місії цієї організації. Для того, щоб мінімізувати ризики виникнення нових воєн на континенті та у світовому масштабі теж.
Я є прихильницею жіночого лідерства. Мені здається, що потрібно збільшувати кількість жінок на керівних посадах, особливо у політиці.
Переглядати міжнародні інституції, їхні ролі у світі, як унеможливити конфлікти у майбутньому або їх мінімізувати. Щоб такі організації, як ООН і всі структури ООН, Рада Європи тощо змогли зупинити в майбутньому посягання диктаторів на території інших країн та смерті сотень мільйонів людей у воєнних конфліктах.
Про роль та якості культурного менеджера
Менеджер у сфері культури — це людина, яка має хаос творчого життя упорядковувати та перетворювати у певну систему: допомагати творчим людям досягати результатів. Встановлювати певні правила гри, які допоможуть донести ідею творчої людини до аудиторії. Це задача не з простих. Тому дуже важливо, щоб культурний менеджер спершу менеджерив себе.
Культурний менеджер має бути інноватором. Він має бути резистентним до будь-яких кризових ситуацій, тому що у сфері культури ти працюєш із великою кількістю творчих людей, що мислять поза рамками і бачать майбутнє чіткіше. Те, що вони не обмежують себе певними регаліями, допомагає витворювати цей ідеальний світ та відображати його у творах мистецтва.
З віком будь-які візіонерські ідеї приземляються реальністю, недосконалістю цього світу і небажанням змінюватися.
У теорії змін і систем все можна змінити поступово, якщо є бажання. Є велика кількість людей, які прагнуть змінити існуючий стан речей, але в реальності є багато чинників, які заважають це зробити, і в першу чергу це людська природа.
Відтак є люди, які особисті цілі ставлять у приорітет, які дуже часто живуть за покликом грошей, влади та впливу, і конкуренцію бачать через знищення опонента, а не чесної конкурентної боротьби.
Це завжди демотивує і кожна поразка опускає на емоційне дно і з кожним разом все важче і важче знову будувати візійні картинки, які мотивують вставати щодня, працювати на благо і змінювати цей світ на краще.
Говорячи про конкретні якості, культурний менеджер має виражені лідерські якості, знання у сфері управління людьми та процесів, досвід ведення фінансів, певний юридичний бекграунд, ну і найважливіше — він має любити і розумітися у сфері культури та мистецтва, у сфері креативних індустрій.
Це має бути людина, яка є чесною та відкритою, яка вміє опановувати свої емоції, вміє комунікувати з людьми, є емпатичною та розуміючою.
Про культуру під час війни
Так, на мою думку, культура є базисом, на якому виростають всі інші сфери суспільно-державного, суспільно-політичного життя.
Культура — це те, що ми з вами створюємо щодня, ми є репрезентантами нашої культури. І без нас її не буде. Люди є важливими, тому і культура є важливою.
Дуже важливо інвестувати у культуру, підтримувати сферу та давати можливість фіксувати у процесі все, що відбувається з нами. Формувати національну пам'ять про те, що відбувається з нами сьогодні та не забувати події минулого, щоб не повторювати помилок у майбутньому.
Культура дотична і до соціальної сфери, і економіки, і безпеки, тому що культура визначає, у що вірять люди, що їх об'єднує. Це дає розуміння, для чого вони є громадянами тієї чи іншої держави, в чому є їхні цінності у житті. І культура — ніби ось така спільна рамка, яка допомагає знайти щоранку відповідь на запитання «а для чого я те чи інше роблю?». Тому культура є одним зі стрижнів державотворення.
Про задачі МКІП
Міністерство культури та інформаційної політики є в першу чергу медіатором між культурно-мистецькою спільнотою та органами державної влади. Це такий відкритий майданчик для щоденного діалогу і ретрансляцій позицій та прагнень, побоювань культурно-мистецької спільноти і відображення цього в стратегії культурної політики, у відпрацюванні політик щодо кожного напряму культурно-мистецької діяльності. Потім — ретрансляція цих політик у державному бюджеті, визначення програм підтримки, нормативно-правової бази, яка уможливить культурно-мистецьку діяльність.
На мою думку, МКІП має створити належні умови для безперешкодної діяльності на благо і створення культурного продукту. Важливо, аби в Україні існували українські вистави, книги, фільми, серіали, музика. Це є елементом і частиною нашої культури, це визначає нас, як україців, тому міністерство має відповідно працювати у цьому напрямі, оскільки міністерство культури також є міністерством інформаційної політики. Тому дуже важливо пам'ятати про інформаційну безпеку, пам'ятати про політику у сфері підтримки і незалежності медіа, забезпечення безперешкодної діяльності журналістів, дотримання етики під час здійснення журналістської діяльності, забезпечення підтримки регіональних медіа, продовження підтримки політики медіаграмотності.
У першу чергу ми маємо пам'ятати, що війна з росією — це війна у сфері культурно-інформаційної політики, тому дуже важливо протидіяти російській пропаганді всередині країни та за кордоном. Це треба робити якраз через створення культурно-інформаційного продукту в Україні за підтримки держави, а також сприяти залученню міжнародних донорів до цієї підтримки.
Про важливість національної пам'яті
Звичайно, потрібно зберігати національну пам'ять і писати історію України саме руками українців.
Важливо, щоб майбутні покоління пам'ятали про цю війну, про те, чому вона сталася. І дивилися на неї у ретроспективі загалом всієї історії української державності, і маючи цю пам'ять, враховуючи всі помилки та досягнення попередніх поколінь, визначали майбутню внутрішню та зовнішню політики держави, щоб надалі українська держава була сильною, була активним гравцем на міжнародній арені, одним із творців системи безпеки, культурної мапи і спільних цінностей у межах міжнародних інституцій.
Зараз потрібно створювати і зберігати артефакти та пам'ятки, які будуть ретрансляторами подій, що відбуваються зараз, — вони і будуть доказовою базою для формування національної пам'яті і переходом її від одного покоління до іншого.
Саме через дискусію розвивається критичне мислення і формується свідомий громадянин. Політика культурної пам'яті має бути частиною громадянської освіти в Україні.
Тому важливо, щоб після перемоги ми продовжували створювати музейні комплекси і пам'ятки, окремі програми в системі освіти про сучасні події. Щоб їх переосмислювали та дискутували про них.
Про програми збереження національних пам'яток
Загалом сфера збереження рухомої та нерухомої, матеріальної та нематеріальної спадщини є дуже важливою сферою діяльності не лише профільного МКІП, але також обласних та місцевих адміністрацій. Вона потребує перегляду нормативно-правової бази. Зокрема, щодо видачі дозволів на будівництво з урахуванням, чи є об'єкт пам'яткою локального, національного, чи міжнародного значення.
Також має бути створена певна координація дій між МКІП та Міністерством у сфері регіонального розвитку та інфраструктури, обласними та місцевими адміністраціями для того, щоб цей процес налагодити.
Потрібно, щоб кожен на своєму місці розумів, як отримувати ту чи іншу документацію, щоб це було прозоро та чітко. Дуже важливо, щоб запустилися діджетальні реєстри пам'яток. Щоб вони були у відкритому доступі для громадян. І також, щоб національно-культурна політика була узгоджена з локальними культурними політиками.Тоді всі будуть чітко розуміти, хто за що відповідає.
У створенні цієї співкординації та екосистеми наразі полягає завдання МКІП і місцевих адміністрацій.
Про мотивацію та сміливість працювати у державному секторі
Для мене готовність роботи у МКІП було важким рішенням, над яким я довго думала. Я вже мала певний досвід у сфері державного управління і розуміла, що це досить невдячна справа. На жаль, образ державного службовця досі є об'єктом остракізму в українському суспільстві. Є велика недовіра: деколи вона обґрунтована, бо повноцінного очищення сфери державного управління від старих, притаманних радянській номенклатурі, підходів не відбулося. Коли у державне управління заходять люди нової генерації, то оця різниця поколінь та підходів є дуже відчутною.
Але назовні йде певне узагальнення образу держслужбовця старого і нового зразка, і потрібно виправдовувати всі надії, які покладаються на тебе. Для мене дуже важливо бути якраз цим медіатором між громадянським суспільством і органами держвлади. Бути певним іноватором і змінотворцем. Це важко, тому що доводиться протистояти застарілим елементам у системі.
Зрозуміло, що ця відповідальність викликає нормальний певний людський страх — раптом не вдасться змінити систему, не вдасться виправдати надії, які на тебе покладають люди? Раптом ти не витримаєш ту напругу, яка лягає на очільника того чи іншого міністерства?
Ми бачимо, що в українському суспільстві наразі ще немає сталих інституцій і більшість міністерств постійно змінюють очільників. Тому загалом є дуже мало часу на те, щоб впровадити ті чи інші зміни, які якраз потребують значного часу. В ідеалі, будь-яка команда міністерства мала б працювати хоча б протягом 5+ років для того, щоб запровадити не поверхові зміни, а структурні, системні, які були б тривалими.
Мене мотивує підтримка великої кількості людей, з різних куточків України, з різних секторів культури, мистецтва, медіа. Це дає віру в те, що кожна людина, яка мене підтримує, долучиться до співтворення нової моделі державного управління у сфері культури та інформаційної політики. Але міністерство є частиною більшої системи і якщо повільно змінюється система вищого рівня, то результату досягти складно. Питань інколи більше, ніж відповідей.
Але зміни потрібно робити: якщо ти любиш свою державу та отримуєш знання у сфері державного управління, то їх треба використовувати на практиці.
Я нещодавно повернулася зі Штатів, де протягом року проходила навчання в межах програми H. Humphrey / Fulbright у сфері державного управління в одному із найкращих університетів штату Нью-Йорк, який зокрема закінчував і Джо Байден.
Протягом року ми вивчали, як творяться та організовуються на практиці державні політики; як співпрацює сфера державного управління та приватний сектор; як на практиці реалізуються моделі публічно приватного партнерства з метою реформування держави. Ми досліджували лідера в процесі змін, різні лідерські і управлінські моделі, те, як сучасні технології та інновації можна впроваджувати у сферу держуправління. Дуже б хотілося ці знання застосувати на практиці.
У своєму мотиваційному листі, який я писала, коли подавалася на цю програму, я виклала план мого професійного розвитку. Він якраз і полягав у тому, щоб протягом наступних п'яти років після завершення програми очолити МКІП. Не думала, що цей план вдасться реалізувати не протягом п'яти років, а протягом п'яти місяців після мого повернення в Україну.
Про місію кожного громадянина для розвитку культури України
Мені здається, що кожен українець зараз може робити і робить дуже багато на своєму місці. Кожен із нас став своєрідним героєм. Неважливо, де він перебуває — на території України чи за кордоном. Ми всі ретранслюємо країну, ми всі зберігаємо нашу ідентичність, ми всі зберігаємо наше майбутнє в образі наших дітей.
Ми зберігаємо нашу спадщину, якщо говорити глобально. А локально — коли ви бачите, що у вашому місті руйнується об'єкт культурної спадщини, неважливо, чи через час, чи бойові дії, — фіксуйте це і повідомляйте до органів місцевого самоврядування, міністерства чи міжнародних організацій.
Підтримуйте український культурний продукт, дивіться українські фільми, купуйте українські книги наших авторів, читайте українські незалежні МЕДІА, йдіть на виставки та підтримуйте українських художників. Ходіть в український театр, слухайте українську музику. У такий спосіб ви будете підтримувати своїх громадян, які працюють у сфері культури та мистецтва, і будете "послами доброї волі", інвесторами підсилення української ідентичності.
