"Іноземці відчувають красу української культури та закохуються в нашу музику": співачка та композиторка Ganna

Співачка та композиторка Ganna. Фото: Dovile Sermokas (Collage by Grycja)

9 серпня в Києві в межах етно-електронної події "Вирій" виступить Ganna. Ганна Гриніва — співачка та композиторка, яка живе в Берліні. З 2013 року вона досліджує та переосмислює народні пісні різних регіонів України.

Німецькі журналісти називають Ganna вокальною експериментаторкою, майстринею електронного звучання та виконавицею на рідкісних інструментах. У своїй творчості вона поєднує українську автентику та сучасну музичну мову. Використовуючи лупи, ефекти, семпли та гітару, музикантка об'єднує традиційні техніки співу із джазовою композицією, імпровізацією та електронікою. У центрі її репертуару — старовинні пісні, зібрані під час дослідницьких подорожей Карпатами, Київщиною та Полтавщиною. Артистка випустила два сольні альбоми — Kupala 2023-го та Utopia 2025 року.

Коли ви вирішили пов'язати своє життя з музикою та заглибитись у пізнання української народної культури? Чому вирушили у фольклорні експедиції селищами Закарпаття, Полтавщини та Київщини для пошуку стародавніх пісень і технік?

Моя сім'я емігрувала до Німеччини, коли мені було 13 років. Спочатку це було маленьке містечко на сході країни. Щоб займатися джазовою музикою, я переїхала в Берлін, а потім навчалася в консерваторії у Веймарі.

Я усвідомила, що джаз особливо торкається мого серця, коли є сильний конект до афроамериканського фольклору. Тоді ж зрозуміла, що теж маю свій власний фольклор, і мені захотілося його досліджувати.

Я взяла збірник фольклорних пісень, який мав тато, і почала робити обробки — джазові аранжування цих композицій. У певний момент зрозуміла, що просто записані мелодії чи навіть записи онлайн не відкривають мені важливу частину українського фольклору. Тож мала познайомитися з носіями цих скарбів — із бабусями й дідусями. З'ясувати, що ці пісні означають для них і як вони їх автентично співають в оригіналі.

2018 року я поїхала різними регіонами України. Але не вважаю себе фольклорною дослідницею, тому що справжні фольклористи їздять у найменші села й часто довго налагоджують контакти з бабусями та дідусями. Я ж поїхала тільки один раз, і мені давали контакти. Саме ці фольклористи й казали, куди їхати та з ким домовлятися. Тому не сказала б, що я справжня дослідниця, але мені було важливо доторкнутися до цього джерела, щоб зрозуміти, як саме працювати з фольклорним матеріалом.

Як відбувалося ваше музичне становлення та як джазова база впливає на створення музики, що поєднує фолк з електронікою?

Я виросла в дуже музичній сім'ї. Моя мама — класична піаністка. Коли мені було шість років, ми почали займатися на фортепіано, і я вже знала, що хочу бути вокалісткою.

Під час інтеграції в німецьке суспільство я трохи забула про цю свою справжню мрію. Це типова міграційна історія, коли ти намагаєшся бути частиною суспільства, яке не розумієш, і багато що може загубитися у процесі. Слава Богу, пізніше пригадала, що хочу займатися музикою.

Фольклор є серцевиною та основною частиною моєї музики. Але також важливе все те, чому я навчилася і у своєї мами під час класичного виховання, і пізніше в Берліні та Веймарі. Це й електронна, і попмузика, і афробіт. Мені здається, мої аранжування органічно поєднують у собі музичні впливи, які я свідомо чи несвідомо сприймала все своє життя — і від мами, і в консерваторії.

Які музичні техніки та незвичні інструменти ви використовуєте під час створення пісень?

Для сольної програми я працюю з луп-станцією. Цей девайс дозволяє мені записувати свій голос наживо на сцені. Якщо хочу записати собі, наприклад, хор, то маю проспівати перший голос із початку до кінця. Натискаю на кнопку, і цей голос записується під час того, як я його співаю. Натискаю на кнопку ще раз, і він відтворює цей перший голос, який щойно проспівала. Можу дозаписати другий голос, і виходить вже двоголосся. Якщо хочу, можу собі записати третій, п'ятий, десятий. І так можу робити не тільки з голосами, а й з ритмами. Ця луп-станція — центральна частина сольного перформансу.

Також в мене є Ableton Push, за допомогою якого я тригерю різні цеглинки своїх аранжувань. Тобто в мене є, наприклад, маленька цеглинка "бас", який грає, а інша цеглинка — це якийсь синт, який грає. Він постійно повторюється, і різні фрагменти, різні мелодії моїх пісень існують саме як такі маленькі цеглинки. Щоразу під час концерту я збираю пісні заново, по-іншому. Тобто це не бекінг-трек, як у діджеїв, з яким можу погратися з частотами, а я насправді маю всі окремі інструменти у своїх пальцях і можу вирішувати щовечора, як їх використовувати по-іншому.

Додатково до Ableton у мене є ефекти. Це риви, орби, ділеї, басовий ефект для голосу. І ще є давній німецький синтезатор. Він вироблявся в 1960-х протягом трьох років і звучить, як калімба.

Яким темам присвячені ваші альбоми?

Мені цікаво досліджувати український фольклор, тому що він розповідає про те, як люди жили раніше, які були структури суспільства та культурні коди. Особливо подобаються саме обрядові пісні, тобто на Маланку, Купала, Русальні. Цікаві, бо багато розказують про те, у що вірили наші пращури.

Звісно, є просто пісні, які неймовірно красиві. Наприклад, жнивні, як "Ой літає соколонько". Це про прекрасного птаха, який піклується про людей, збирає їх додому. Природа тут майже як богиня.

Також на платівці Utopia є нефольклорна композиція "Земля". Це музика та аранжування до слів поета Григорія Семенчука — мого гарного друга зі Львова, який займається музичною терапією для людей, які вимушено покинули свої домівки та переїхали до іншого регіону. Цей текст вразив мене тим, що в ньому вдалося словами передати почуття, які важко поєднати, адже у світі одночасно існують і смерть, і життя.

Що ви відчуваєте, коли приїжджаєте виступати в Україні, та чи є у вас бажання повернутися на батьківщину?

Щоразу, коли я повертаюся в Україну, в мене є бажання приїхати назад. Нині моя місія полягає в тому, щоб займатися культурною дипломатією, розказувати про українську історію та музику у світі. Але відчуваю, що за кордоном немає такої Ганни, як та, яка є тут. Це певні риси мого характеру, які зникають, коли я перебуваю деінде. І мені завжди дуже добре, коли я саме в Україні.

З концертами ви вже відвідали Німеччину, Францію, Велику Британію, Польщу, Канаду, Австралію. Як відрізняється сприйняття вашої творчості за кордоном?

На мої виступи приходять люди з відкритими серцями, які не знають нічого про українську культуру. Також приходить українська громада, яка завжди підтримує. Ми організовуємо спільні збори на певні проєкти в різних містах. А ще є організації, які підтримують зборами під час концертів.

Нашим людям дуже приємно, що вони чують рідну мову за межами України. А іноземці, які не розуміють української, все одно відчувають красу нашої культури та закохуються в нашу музику.

На концертах я багато розповідаю про зміст і контекст пісень. Завжди розказую про Україну. Пояснюю, що українська культура давня, незалежна й наша власна.

Як ви вважаєте, чому музика може бути інструментом культурної дипломатії?

Культурна дипломатія нереально важлива для того, щоб і надалі тривала підтримка України закордонними партнерами. У мене була одна історія, коли на мій виступ прийшов німець із політичної сфери. Після цього він підійшов до мене й зізнався, що проридав увесь концерт, хоча не розумів ні слова. Каже: "Мені було соромно, але я не міг стриматися і все одно плакав. Це ж така красива культура, її не можна знищувати".

Мені здається, коли люди чують музику, вона проходить їм прямісінько в серце. І тоді можна вже говорити про конкретні теми й тексти. Коли серце відкрите, голова також відкривається. Культурна дипломатія в такому сенсі дуже ефективна.

Чи відчуваєте, як змінилося ставлення іноземців до України на початку повномасштабної війни й сьогодні?

У перший день повномасштабного вторгнення мені подзвонив промоутер одного приміщення і сказав: "Ганна, у мене є вільний вечір наступного тижня, давай будемо збирати гроші". Тоді я усвідомила, що люди тільки прокинулися. Вони нічого не знали про Україну й раптом усі захотіли дізнатися.

Нині є багато зацікавленості й готовності підтримати. Але велика трагедія в тому, що раніше іноземці не знали, що є незалежна українська держава, ідентичність, культура та історія. Бо якби знали й розуміли, то, я впевнена, 2014 року була б така підтримка інших країн, що повномасштабного вторгнення могло б і не статися.

Тепер у нас завдання працювати проти російської пропаганди, яка була зроблена за дуже великі гроші протягом століть. Сьогодні це треба деконструювати й руйнувати, а водночас розказувати нашу власну історію.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter