Що читає акторка: 4 книжки про історію війни та журнал про Луганщину
Колаж: "ТиКиїв", фото: Ліза Букреєва
Маргариту Бурковську ти можеш знати з "Бачення метелика", де вона виконувала головну роль — аеророзвідниці з позивним "Метелик", яка повертається з полону, а також з "Парфеноні" литовського режисера Мантаса Кведаравічюса. Під час повномасштабного вторгнення Маргарита працює польовою продюсеркою з іноземними медіа: організовує зйомки сюжетів та інтерв'ю з військовими та на військову тематику по всій Україні.
Рита поділилась, що зараз читає тільки новини чи статті: "складно довго фокусуватись, а у робочих подорожах брати з собою книгу немає можливості. Але дуже хотіла б знайти певні книги на цікаві теми, — переважно історичні та філософські. Читання дає енергію ідей, розуміння процесів або нові знання і дозволяє рухатись в думках".
Для "ТиКиїв" Рита розповідає про чотири останні прочитані книги: про німецьких жінок та систему нацизму; про життя українців в Австро-Угорській імперії; про розпад Югославії та про Холодний Яр. І бонус — луганський журнал "Плюс мінус нескінченність".
Венді Лауер, "Фурії Гітлера. Німецькі жінки у нацистських полях смерті"
Надзвичайно важлива книга для прочитання, про "простоту зла". Вона висвітлює величезну систему нацизму, яка побудована зі звичайних людей та їх побутових дій у межах системи. Наприклад, молоді німкені, які нібито слідували гаслу про кухню, дітей і церкву ("Kinder, Küche, Kirche"), їхали у Східну Європу та ставали секретарками нацистської армії: готували папери, гарно вбиралися і зустрічались з нацистами на окупованих землях в Україні. Тут вони ступали на свіжі масові захоронення. Ходили по землі, якою закидали тіла вбитих євреїв, ромів, українців. Просто "робили свою роботу": готували папери на підпис про розстріл, страту і тому подібне. Згодом на суді довести їх причетність до смертей було майже неможливо: вони плакали й казали, що нічого не знали та не розуміли, і винести вирок будь-якій німецькій жінці було важкувато.
Ця книжка — гарна ілюстрація того, як працює система: якщо ти їй не опираєшся, то ти її зрощуєш і маєш лише один правильний вибір. Ця історія дуже нагадує мені сучасних росіян з їх підтримкою геноциду українців та активною участю в ньому.
Венді Лауер — сучасна американська історикиня, фахівчиня з Голокосту в Україні. Переклад її книги на українську видано в Українському центрі вивчення Голокосту.
У книжці представлено історії декількох молодих німецьких жінок, які через різні життєві обставини, бажання професійних здобутків або особисту відданість нацистським ідеям опинились віч-на-віч із Голокостом і геноцидом. Ці жінки були вчительками, медсестрами, секретарками або ж дружинами нацистів. Венді Лауер досліджує, яким чином їхні професійні або родинні зв'язки впливали на їхні споглядання та навіть участь у вчиненні злочинів.
Купити книгу на сайті видавництва
Мартін Поллак, "Цісар Америки. Велика втеча з Галичини"
Унікальна книга про абсолютно невідому сторінку історії. Можна дізнатись про життя українців на Заході, причини їх еміграції та їх абсолютно безвихідне становище в Австро-Угорській імперії. Запам'ятався епізод, як мати облизувала очі дитині, яка захворіла. Цікаво, як вихідцями з України заселялись канадські й американські землі, як на кожному кроці людей могли обманути та як важко було дістатись Америки.
Одна з найвідоміших книжок австрійського літератора й журналіста, дослідника східноєвропейської історії Мартіна Поллака, за яку у 2011 році він отримав нагороду Ляйпцизького книжкового ярмарку за "європейське взаєморозуміння".
Це документальне дослідження міграційного руху в Галичині кінця ХІХ – початку ХХ століття, коли через злидні з галицьких сіл і містечок (нинішня територія Польщі й України) поодинці й цілими родинами виїздили тисячі людей — передовсім "русинів": українців, поляків та євреїв. Дехто з них справді досягав успіху і знаходив по той бік океану омріяне "сите життя", але на більшість чекали поневіряння, злидні, епідемії та смерть у чужому краю.
Горліс Горський, "Холодний яр"
Ця книга — база для мене. Я вважаю її важливою для прочитання усіма. Особливо запам'яталась мені безжальністю історичної доби та нереальною мужністю бійців. Наприклад, отримати поранення у той час значило майже точно — не вижити. І навіть, не дивлячись на це, українці продовжували боротьбу. Вразила жіноча розвідка, те, наскільки це було жорстоко і водночас зухвало. Власне, це про незалежну Україну, яка змогла проіснувати три роки.
Висновок з книги: ми завжди торуємо шлях іншими, а за нашими спинами стоять покоління борців.
Книга спогадів поручника армії УНР, осавула полку гайдамаків Холодного Яру 1919–1921 років, буремних років становлення незалежності Української державності. Перейнятий наступними поколіннями дещо змінений заклик Холодноярської республіки "Слава Україні!" – "Героям слава!" з'явився саме тоді.
Роман друкується за оригіналами 1934–1937 рр., що вийшли друком у Львові. До видання увійшли передмова та післямова автора до першої й другої частин, яких не було у попередніх виданнях, додана мапа Холодного Яру та його околиць.
Купити книгу на сайті магазину
Славенка Дракуліч, "Вони б і мухи не скривдили. Воєнні злочинці на суді в Гаазі"
Авторка книги, дочка військового, розмірковує про єдність Югославії та відсутність конфліктів до початку націоналістичних війн на її території. Славенка Дракуліч ходить майже на всі судові засідання в Гаазі. Читаючи книгу, знаходишся в певній напрузі, бо постійно дізнаєшся все нові історії цієї війни. Запам'яталось, як місцевий житель вже після війни свідчив в Гаазі проти своїх сусідів, що вчинили воєнний злочин. Йому пропонували охорону, але він відмовився, залишився в селі та все одно свідчив. Пізніше його вбили: мене вразила ця його непохитність. Наприкінці книги я була дещо розчарована, оскільки авторки приходить, на мою думку, до зовсім інфантильних висновків.
Славенка Дракуліч спостерігала за розглядами справ на засіданнях Міжнародного кримінального трибуналу в Гаазі щодо воєнних злочинів у колишній Югославії. За моторошними випадками насильства й смертями сотень тисяч людей авторка намагається розгледіти суть — причини конфлікту, що тлів упродовж певного часу, суспільні зрушення й політичні жести, що зумовили його вибух.
Журнал про сучасну культуру і мистецтво Луганщини, "Плюс мінус нескінченність"
Колись я працювала з журналістами в Сєвєродонецьку і бачила це місто у дуже поганому стані, з купою переляканих людей, які ховались по підвалах. Скажу чесно, тоді я була неприємно вражена нашим спілкуванням. Потім випадково я побачила пост "Сєвєродонецьк — це ми" з цілим списком людей, які протягом останніх десяти років творили культуру в місті. Згодом я познайомилась з класною дівчиною звідти, яка навіть ходила в Пласт. Потім прийшла війна, і ці активні люди, які будували культуру там, залишились без дому. У журналі (який, до речі, написаний російською) є купа цікавих статей про Схід. Ось, наприклад: "Луганськ, як ти?", комікс Анастасії Лелюх. Або Балаклава Блюз: Дабстеп для Донбасу, стаття про виставу "Сєвєр, Леша, Дон Жуан". І багато іншого — про музику, художників, історію.
Цей журнал — дайджест книг, думок, фактів про Донбас до подій 2014-го, виконує просвітницьку функцію. Донбас — це цікаво. Не забуваймо, що українське сонце сходить на Донбасі. І ми маємо його повернути!
