Звіринець, Виноградар та інші: звідки пішли назви київських місцевостей

Фото: Getty Images

У Києві безліч місцевостей із цікавими назвами. Одні з них звучать доволі дивакувато, інші мають тисячолітню історію, а на честь деяких назвали міські райони. Охопити усі столичні топоніми в одному матеріалі, звісно, не вдасться, але з історіями, які стоять за деякими назвами, ми тебе все ж ознайомимо.

Що сіяли на Голосієві

Історична місцевість Голосіїв вперше згадується у 1541 році як володіння Києво-Печерської лаври. Є кілька версій походження її назви. За однією з них, ліс тут був "голо сіяний", тобто, штучно посаджений на порожньому місці. За іншою — у цій місцині начебто голосили жінки, чиї чоловіки загинули у часи нападу на Київ татар у XV столітті. 

Дарницю подарували (але це не точно)

Назва місцевості Дарниця, ймовірно, походить від давньоруського "дарне" або "дарні" ("у дар", "у дарунок"). За однією з версій, за часів Київської Русі ці землі комусь подарували.

Існує непідтверджена легенда, що Княгиня Ольга поставила сину Святославу умову: перед тим, як зайняти княжий престол, він має пройти "школу виживання" на території сучасної Старої Дарниці. Маючи при собі тільки меч, Святослав зміг знайти харчі та спорудити курінь, довівши, що здатний вижити. Тож мати на згадку подарувала йому цю місцину.

Одна з перших згадок про Дарницю датується 1509 роком, коли вона перебувала у володінні Київо-Печерського та Микільського монастирів. А у 1765–1769 роках згадується Дарницький хутір з млином на річці Дарниця.

Солом'янка могла стати містом та змінити назву 

Місцевість, яка згодом стала відома як Солом'янка, почала розвиватися з 1840-х років. Це була околиця Києва, де жили кріпаки Києво-Печерської лаври, відставні солдати та інші незаможні люди, які мешкали переважно у хатах під солом'яними стріхами. Ймовірно, звідти й пішла назва топоніма "Солом'янка". У 1857–1858 роках ці території віддали у підпорядкування Києву — їх використовували як пасовисько. А вперше назва "хутір Солом'янка" був зафіксований на мапі 1865 року. 

Поява у Києві залізниці спричинила у 1860–1870 роках бурхливий розвиток Солом'янки, яка перетворилася з тихого хутора на робітниче селище. 

Жуляни та богиня скорботи

Щодо походження назви Жулян, колишнього села, а нині — частини Солом'янського району, існує кілька версій. За однією з них, у давні часи тут було розташоване капище давньослов'янської богині скорботи Желі (Жалі). Іншу версію пов'язують з річкою Желань або Жилка (нині — Борщагівка), яка раніше протікала через Жуляни, поки її річище тут не пересохло. 

Також існує версія, що назва походить від обжитого (жилого) характеру цієї місцевості. З кінця XVII століття починають з'являтися згадки про село Жиляни, яке тоді було власністю Софійського монастиря.

На Звіринці полювали князі

Назва місцевості Звіринець на Печерську виникла в добу Київської Русі. Тоді тут розташовувалися спеціально відведені угіддя для князівських полювань на диких звірів (щось схоже на сучасні заказники), які ретельно охороняли від сторонніх мисливців. Тут був Красний двір — заміська резиденція Всеволода Ярославича та інших київських князів. 

Також у цій місцевості існували, подібні до лаврських, Звіринецькі печери, в яких діяв печерний монастир, зруйнований у 1096–1097 роках половцями. Після монголо-татарської навали на 3віринці виникло однойменне поселення, яке належало Видубицькому монастирю.

На Оболоні були луки

Колись на місці сучасної Оболоні були заплави річок та озер, а у літописній річці Почайна, що тут протікає, ймовірно, хрестив Русь князь Володимир. Тож логічно, що назву ця місцевість отримала від давньослов'янського слова "оболонь" ("болонь", "болоння"), що означає низьке узбережжя ріки та луки, які заливає весняними паводками.

Вперше Оболонь згадують у давньоруських літописах XII століття: тут з'ясовували стосунки князі та відбувалися битви з кочівниками, а поряд знаходилося капище Велеса — бога сили, достатку та родючості.

Святий ліс у Святошині

Святошин відомий із середньовіччя під народною назвою "Святий ліс", а за доби Великого князівства Литовського він на польський манір називався "земля Свеншицька" та "борок Святошицький". Одна з версій походження назви "Святошин" пов'язана з іменем луцького князя Миколи Святоші, що володів землями в сучасній Борщагівці. На початку XVII століття цими ділянками володіли київські монастирі, а у 1619-му їх передали в користування київським міщанам.

На Виноградарі вирощували… виноград

Історія Виноградаря умовно починається з 1848 року, коли уродженець Саксонії Готліб Кристер купив ділянку на Пріорці та перетворив її на квітучий сад — розплідник плодових дерев, овочів та квітів.

Сама ж назва "Виноградар" належить перському підданому Ісааку Бекасу, який у 1907 році орендував землю на Вітряних горах для вирощування винограду. Справи у підприємця йшли добре, і слідом за ним інші містяни теж почали орендувати землю для виноградарства. Цю ягоду тут активно вирощували аж до 1970-х років, коли території виноградників вирішили забудувати.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter