Ціле покоління дітей жодного дня не жило в мирному часі: режисер фільму "Терикони" Тарас Томенко

Головна героїня документального фільму "Терикони" Настя. Фото: фейсбук terykony

Документальний фільм "Терикони" виходить у національний прокат 19 жовтня. Стрічка режисера Тараса Томенка розповідає про життя дітей у прифронтовій зоні Донбасу. Це одна з найочікуваніших кінопрем'єр місяця. 

Що треба знати про фільм, розповідаю у матеріалі.

Хто зняв стрічку

Тарас Томенко — режисер і сценарист, член Української та Європейської кіноакадемій. Він народився 6 лютого 1976 року в Києві, де живе й нині. Закінчив філологічний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка та факультет кіно і телебачення Київського університету імені Івана Карпенка-Карого.

Свій студентський короткометражний дебют "Бойня" Тарас Томенко зняв 1998 року. За другу роботу "Тир" 2001-го здобув приз Нью-Йоркської кіношколи на Берлінському кінофестивалі у програмі "Панорама". А "Пересохла земля" посіла перше місце на всеукраїнському молодіжному кінофестивалі "На хвилях зачарованої Десни" 2005-го.

Документалка "Ліза" отримала призи за найкращий фільм і найкращу операторську роботу в категорії "Професійний неігровий відеофільм" на кінофестивалі "Відкрита ніч" 2006 року. А перший повний метр режисера "Будинок "Слово" про митців Розстріляного відродження 2018-го нагородили національною кінопремією "Золота дзиґа" як найкращий документальний фільм.

На цю ж тему Томенко потім зняв ігрову стрічку. Світова прем'єра драми "Будинок "Слово". Нескінченний роман" відбулася 2021 року на міжнародному конкурсі Варшавського кінофестивалю, а українська — 2022-го на "Миколайчук Open". У національний прокат картина ще не виходила.

Про що "Терикони"

Дія фільму починається 2017 року. Головна героїня — 15-річна Настя. Разом із матір'ю, бабусею та молодшим братом вона живе на околиці шахтарського містечка Торецьк Бахмутського району Донецької області, менш ніж за кілометр від лінії фронту.

31 грудня 2015-го російські снаряди зруйнували будинок Насті та вбили її батька. Дівчина майже не ходить до школи, проводить час в інтернеті, а задля виживання збирає і здає брухт. Вона мріє про новий дім і собаку та пише листи Діду Морозу з проханням повернути їй тата, за сюжетом.

Це фільм про дітей, які живуть у зоні бойових дій. Війна стала буденністю. Просто частина ландшафту. Метод документального спостереження за героями та здорова дистанція для збереження їхнього особистого простору дали змогу показати драматизм дитячого життя біля передової, — йдеться в описі. 

Історія створення

Тарас Томенко досліджує тему російсько-української війни від початку бойових дій на Донбасі. Хроніку подій знімав із серпня 2014-го. Зібрав багато матеріалу, переважно про добровольців, але згодом зосередився саме на проблемі дітей війни. Зокрема, починав документувати життя кількох дітей у селищі під Авдіївкою. "Одного разу приїхали, а їх там уже немає, роз'їхалися. Стрічку неможливо було завершити без героїв", — розповідав режисер мені в інтерв'ю торік.

Нову героїню Тарас Томенко знайшов 2017-го, коли вчергове поїхав на схід України. Одразу зрозумів, що Настя стане центральним персонажем фільму. "Бо попри трагедію, яку вона в собі несе, має світло й надію",  — пояснює кінематографіст.

Так почала вимальовуватися історія про дитинство й дорослішання, яке відбувається, незважаючи на війну. Томенко знімав стрічку протягом 2017-2021 років під час поїздок на Донеччину.

Продюсери картини — Володимир Філіппов, Андрій Суярко, Алла Овсяннікова та Олександр Коваленко. Оператор — Михайло Любарський. Композиторка — Алла Загайкевич. Бюджет становить 4,6 млн грн.

Фестивальний шлях

Світова прем'єра "Териконів" відбулася 15 лютого 2022 року у конкурсній програмі Generation Kplus на Берлінському кінофестивалі.

Українська прем'єра пройшла 4 жовтня 2022-го в межах національного конкурсу Kharkiv MeetDocs у Києві, де стрічка здобула приз журі Спілки кінокритиків України.

Того ж місяця картину визнали найкращим документальним фільмом у національному конкурсі Одеського кінофестивалю, який торік проводили у Варшаві.

Робота Тараса Томенка брала участь у ще кількох міжнародних кінооглядах. Це, зокрема, GoEast у Вісбадені, DOK Leipzig у Лейпцигу, FilmFestival Cottbus у Котбусі, Verzio International Human Rights Documentary Film Festival у Будапешті.

Крім того, цього року "Терикони" були серед п'яти учасників нацвідбору на американську кінопремію "Оскар". А ще мали чотири номінації на "Золоту дзиґу" — за найкращий фільм, документальний фільм, операторську роботу та музику.

Що каже режисер

За словами Тараса Томенка, "Терикони" — це спостереження за виживанням і дорослішанням, що триває під час війни. А водночас історія цілого покоління дітей, багато з яких жодного дня не жили в мирний час. 

Під час знімального процесу було психологічно важко бачити й розуміти, що ти не можеш нічого змінити. Але гріла надія, що світу потрібно розповісти цю історію, показати долі маленьких, нікому не потрібних людей, — каже режисер.

Назва фільму — символічна. Ось як її пояснює автор.

Терикони — це гори з відпрацьованої породи, які утворювалися за роки роботи копалень. Цей знаковий елемент ландшафту на Донеччині є алегорією доль полишених дітей, для яких війна стала частиною життя. Без захисту й безпеки вони ризикують не мати майбутнього. Але, навіть, коли страждають від обстрілів або втратили батьків і рідних, продовжують жити й любити там, де інші гублять будь-яку надію.

Томенко також поділився подробицями першої зустрічі з героїнею.

Ми зупинилися біля розбитого будинку перезарядити камеру. Постать дівчини вималювалася ніби з-під землі. Вона відвела в дім і розповіла історію своєї родини. Ми нічого навіть не запитували. Одразу почали знімати, хоч і не готувалися. Вона не зважала на камеру. Вирішили, що у Насті є кінематографічність. Вона має свій біль і рану, що не заживає, а водночас чиста душа — натура, яка зберегла в собі чистоту й дитячість. Стало цікаво провести спостереження за цією долею та розказати її історію.

Водночас режисер підкреслює, що таких дітей, як Настя, було багато ще до 24 лютого 2022-го. 

Пекло, яке ми сьогодні спостерігаємо, на Донбасі тривало щодня вісім років. З жахом зрозумів, що це фільм про предтечу того, що зараз відбувається в більшому масштабі. Коли пішла нова фаза війни, усвідомив: через долю однієї дівчинки показував, що в нас у цілій країні далі буде коїтися.

Відгуки експертів

Кінокритик Ярослав Підгора-Гвяздовський описує "Терикони" як сучасну картину зруйнованого Донбасу, де майже кожен кадр — окрема фотографія, відбиток мистецьки продуманої, та все ж реальності, розчавленої російсько-українською війною.

У "Териконах" пафосу вже нема, тільки кошмар трагедії: неможливість персонажів вирватись за межі навколишньої дійсності. А дійсність тут у кожній сцені підкреслено жахлива, апокаліптична, контрастна, терниста.

Катастрофа подій на Донбасі проявлена не тільки матеріальною руйнацією: відбулася руйнація духовна. Це фільм про дітей, як про квіти без води. Ними не опікуються, в них не вкладають культуру, їх не вчать і вони самі нічого не вчаться.

Фільм віддзеркалює саме життя "без можливості", чи точніше — життя, в якого вкрали можливість, як у дітей — дитинство, — пише Ярослав Підгора-Гвяздовський у виданні "Детектор медіа". 

Кінокритик Дмитро Десятерик акцентує, що це історія проста й типова, але — лише на поверхні.

Режисер "Териконів" дистанціюється від героїв, лишається спостерігачем, тримається найчастіше статичних загальних планів. Будує оповідь не так на сюжетних поворотах, як на менш очевидному, але набагато драматичнішому плині кінематографічної матерії; говорить мовою не ситуації, а образу. 

Війна виступає як закон, як правило, як порядок — підкреслений і кадром, і звуком. Життя і радість — як винятки. Саме тому "Терикони" і не сприймаються як задушливий кошмар. Бо є винятки. Безцінні. Ламкі. Вперті, — пише Дмитро Десятерик у газеті "День". 

За словами журналістки Наталії Жук, "Терикони" — досить важке, але важливе кіно про повсякдення родини, життя якої нерозривно переплетене з війною.

Це той фільм, що яскраво демонструє, як війна, прийшовши в життя людей один раз, залишається в ньому надовго. Навіть тоді, коли вибухи та сирени начебто стихли, — пише Наталія Жук у виданні Moviegram.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter