Легендарний будинок "Роліт": письменники тут більше не живуть

Фото: Майя Двалішвілі

Є в Києві будинок, який лідирує за кількістю пам'ятних дошок на ньому. Їх тут 29! В корпусах цієї споруди з назвою "Роліт" (скорочення від "Кооператив "Робітник літератури") на вул. Богдана Хмельницького, 68 і 68а мешкало загалом десь 130 літераторів. 33 з них репресувала радянська влада та розстріляла. Хто ж були його відомі мешканці? 

Створити кооператив письменників — зручна для радянської системи ідея: посели всіх разом і стеж собі на здоров'я... Що радянська влада й зробила. Хоча ініціаторами будівництва виступили самі літератори, вклавши гроші в будівлю як у житловий кооператив. Спершу таку ідею реалізували 1928 року в Харкові — будинок  "Слово" (було репресовано 33 його мешканці). А невдовзі звели й "Роліт" у Києві. 

Повитягаємо наших поетів і романістів з їхніх комунальних конур у пристойні окремі квартири. Може, краще писатимуть, — казав прозаїк Іван Ле, який опікувався цим проєктом.

Людина зі зразковою пролетарською біографією, він увійшов в історію літератури як автор роману про переможну ходу радянської влади в Середній Азії і... доносів на колег.

Радянські хороми

Майбутні мешканці очікували закінчення будівництва з нетерпінням. (Хоч проєкт, який розробили в 1930-х, був грандіознішим, ніж результат.) Коштів не вистачало, будівництво кілька разів припиняли. При цьому іноді самі літератори працювали як підсобні робітники... Будинок в стилі модного тоді конструктивізму, про який ми вже писали, спроєктував відомий художник і зодчий Василь Кричевський разом зі своїм помічником Петром Костирком.  

Перший корпус літературного осередку розташувався на перехресті нинішніх вулиць Богдана Хмельницького та Коцюбинського. Адреса — вул. Богдана Хмельницького, 68 (тоді — Леніна). На той час це був шикарний будинок із п'ятьма під'їздами на 54 квартири. Здебільшого вони були дво- та трикімнатні, але в останньому під'їзді зробили й чотирикімнатні — для співробітників Союзу письменників України.

Всі оселі були просторими, з високими стелями, широкими вікнами, персональними телефонами — шик для радянських часів. Хіба що кухоньки виявилися дуже маленькими — всього на кілька метрів.

Передбачалося, що письменники збиратимуться попоїсти в загальній їдальні, і кухні проєктували з розрахунком хіба що поставити чайник. Та насправді їдальню так і не відкрили. Проте мешканці могли принести туди продукти та замовити собі їжу, позаяк приміщення таки працювало кілька років як кухня. 

Розселення

Помешкань на всіх охочих не вистачило, тому в підвальних приміщеннях зробили вихід на вулицю — так облаштували ще шість квартир. Заселення будинку почалося в 1934-му. В особливі чотирикімнатні квартири заїхали "тузи". Наприклад, голова Спілки письменників Іван Кулик.

Максим Рильський, Микола Бажан, Леонід Первомайський отримали ордери на трикімнатні квартири. А Натан Рибак й Савва Голованівський — на двокімнатні.

Елітний статус будинку підкреслювала спеціальна двоповерхова будівля у дворі — для обслуги: слюсарів, теслів, двірника й кочегарів. А у квартирах нового корпусу були також кімнати для хатніх робітниць. Вони межували із кухнею та мали окремі виходи на вулицю, але без ліфта. 

Цей новий корпус, облицьований коростенським гранітом сірого кольору, самі "ролітівці" називали "панським", на відміну від першого — "разночинського".  Побудували та заселили його трішечки пізніше (1939 року), тому він отримав номер 68а.

Та саме він у класичному стилі, з розкішною вхідною групою здається в кооперативі головним і красиво височіє з вулиці Богдана Хмельницького. Як стверджує місцева ролітівська легенда, на місці зведення нового "панського" корпусу раніше стояла стара споруда. Під час її демонтажу в одній зі стін виявили замурований людський скелет. Міліція з'ясувала, що злочин стався ще за часів царизму, тому кримінальне провадження не відкривали.  

Проєктував будинок архітектор Микола Сдобнєв. Тут лише один під'їзд на 14 великих апартаментів. Права частина будинку була з п'ятикімнатними квартирами, ліва — на чотири кімнати. Під дахом зробили мансарду, в якій мала би бути літературна кав'ярня. Однак її так і не відкрили. Згодом тут були майстерні художників.

Репресії

Олесь Гончар написав тут "Собор", Микола Бажан зробив тут переклад "Витязя у тигровій шкурі", Володимир Торін написав "Донецький Кряж",  Остап Вишня, Микола Шпак... Тут митці товаришували, конкурували, творили, закохувалися й... доносили. Підтверджує це багато суперечливих документів. У будинку мешкали й ті, кого НКВС підселяв стежити за літераторами та створювати доповідні. Поступово доносів ставало все більше: їх писали один на одного навіть ті, хто ходив до друзів на чаювання. 

За спогадами мешканців із кінця 1935 року життя в будинку перетворилося на пекло: в будь-який момент у квартиру могли зайти "спеціальні люди" та забрати господаря без пояснень. А сім'ю — вислати з міста. Є припущення, що сценарист та письменник Вадим Охрименко, який мешкав у 54-й квартирі, застрелився 1937 року через те, що його примушували доносити на Максима Рильського.

Кажуть, що сам Максим Рильський полюбляв голосно слухати джаз. А після війни ділив помешкання зі стоматологом Літфонду, який рвав зуби просто в будинку та лякав сусідів криками пацієнтів. На дверях їхньої квартири красувався напис "Лікар Патлах. Лікую та вставляю зуби. Дзвонити 1 раз. М. Рильський — дзвонити 2 рази".

Члена Спілки письменників України Євгена Плужника, який вніс за будинок першу 1000 карбованців і був у передчутті нового житла, заарештували за кілька днів до в'їзду. А Юрій Яновський, що написав тут свій твір "Жива вода", який назвали націоналістичним, за доносами сусідів був звинувачений 1947 року у "спотворенні радянської дійсності".

Поет та перекладач Микола Бажан жив на першому поверсі й, коли серед ночі в під'їзд стрімко входили пильні "товаріщі" з черговим ордером на арешт й обшук, першою квартирою, до якої вони наближалися, була його. Тому щоразу поет із жахом прислухався до тупоту їхніх чобіт за дверима, намагаючись зрозуміти, чи пройдуть вони повз, чи зупиняться. Якщо зупиняться, то це за ним. Починаючи з 1937 року, він понад рік щоночі спав у штанах, щоб не зустрічати непроханих гостей з НКВС у спідньому. Проте замість арешту, у 1939 році, Бажан отримав орден Леніна — радянська влада любила гратися зі своїми підданими в кота й мишку, тримаючи їх в ідеологічному тонусі. 

Шикував в будинку Павло Тичина, якому дозволили обирати і поверх, і кількість кімнат. В листі до своєї майбутньої дружини Лідії він писав про будинок: "…Щодо поверху, то тут такі мої думки. Найкраще було б на 5-ім поверсі (відкривається далека перспектива на Солом'янку, Шулявку, Вокзал), хоча трошки і високувато... 4-й поверх теж нічого, тільки вигляду вже трохи менше. А 3-й поверх — вигляд цілком закритий".

Він переїхав сюди у 38-му квартиру з харківського будинку "Слово". І саме тут, за словами Василя Стуса, "геніальний Тичина вмер. Лишився жити чиновник літературної канцелярії, довічно хворий на манію переслідування, жалюгідний пігмей із великим ім'ям Тичина".

У "Роліті" Андрій Малишко написав слова "Пісні про рушник". Кажуть, що він любив хильнути та пограти в "Дурня". Якщо програвав, то лаявся. Доносили на нього 20 людей. Здебільшого ті, хто грав з ним у карти за вечерею. В 1940-х роках його вербували слідкувати за режисером та драматургом Олександром Довженком, та він виявився ненадійним агентом — увесь час знаходив відмовки, щоб не з'являтися на засідання. 

Сучасність

Літературна історія будинку тривала сім десятиліть. Останніми серед відомих літераторів — мешканців "Роліту" померли найстаріший український поет Леонід Вишеславський (2002 р.) і письменник та правозахисник, Герой України Микола Руденко (2004 р.). Справжнім "ветераном" будинку донедавна залишався літературознавець і багаторічний головний редактор журналу "Всесвіт" Олег Микитенко (помер у 2020 році). Він єдиний, хто мешкав у будинку від першого дня (в'їхав сюди шестирічним хлопчиком).

Переважна більшість нинішніх мешканців прямого стосунку до літератури не має. Подейкують, що тут є квартира в режисера Дмитра Богомазова та співачки Ірини Білик. Деякі помешкання тепер облаштовані під офіси. Ворота замкнені, вхід до будинку зачинено зі всіх боків. Територія з головного фасаду біля воріт засаджена квітами, а збоку перекопана. В першому корпусі будинку відкрили книгарню з великими вікнами. В будинку продається кілька квартир.

Багато відомих мешканців "Роліту" не просто поховані на Байковому кладовищі, а ще й на одній алеї. Кажуть, що пам'ятники їм створювали ті самі люди, що й меморіальні дошки на будинок. Їх, до слова, частково вже розікрали — на металолом. Зараз це чи не єдине нагадування про величну й страшну  історію цього будинку. Тож варто перечитати твори українських класиків, що створювалися тут. Можливо, ти поглянеш на них по-іншому... 

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter