Занедбаний Париж у центрі Києва: вулиця Назарівська
Фото: Майя Двалішвілі
За Ботанічним садом імені академіка Олександра Фоміна, що на метро "Університет", ніби продовжуючи вулицю Гетьмана Скоропадського до вулиці Симона Петлюри, розташована мімімішна вуличка Назарівська. Її довжина всього 340 метрів, однак це не зменшує її цікавості в історичному та архітектурному плані. А які люди тут жили! Пройдемось?!
500 цікавих кроків
Пройти Назарівську пішки можна за пару хвилин — якщо не зупинятись, щоб роздивитись будинки. Менш як 500 кроків (ми рахували), але ледве не на кожному з них — архітектурний скарб. Саме тут розташовані поруч два будинки Ігнатія Ледоховського, вклад якого в архітектурний портрет Києва порівнюють із Городецьким.
Будинки по вулиці Назарівській розташовані по один бік, адже з іншого — Ботанічний сад, який на момент заснування вулиці вже буяв там різноцвіттям. Така односторонність була закладена від самого початку — у XIX сторіччі, коли тут ще були переважно дерев'яні споруди.
Ботсад ім. Фоміна має площу 22,5 га та вважається найстарішим в Україні. Його розбили в 1839 році в ярах та пагорбах пустиря неподалік Київського університету. Кілька років потому, приблизно в середині XIX століття, його прикрасили оранжерейним комплексом для тропічних та субтропічних дерев. Колекція кактусів та сукулентів цього ботсаду вважалась найбільшою в радянські часи. У період з 1908-1913 рр. на території ботанічного саду був зоопарк, у 1913-му він переїхав на Берестейський проспект, 32. А 1977 року тут було зведено найвищий на той час кліматорій для пальм — 30 метрів заввишки та площею 1 га.
Академік Фомін був директором саду майже 20 років і чимало зробив для його розквіту, попри те, що час його правління прийшовся на буремні часи Першої світової та громадянської війн. Після смерті академіка сад отримав його ім'я.
Вперше вулиця Назарівська згадується в 1866 році під назвою Макарівська, та в 1874-му її перейменували у Назарівську. Точно не відомо, чому саме так, проте є припущення, що це було ім'я якихось домовласників. Після настання радянської влади вулицю перейменували на честь Бориса Ветрова — робітника залізничних майстерень, що загинув під час повстання на заводі "Арсенал". Назву вулички змінювали ще тричі, але гралися з одними й тими самим іменами: в 1941 році її знову назвали Назарівською, в 1944-му повернули ім'я Ветрова, а у 2014-му — знову охрестили Назарівською.
Наприкінці позаминулого століття дерев'яні споруди знесли і почали забудовувати вулицю переважно прибутковими будинками. Зараз тут особняк за особняком, подекуди між ними можна зустріти й більш сучасні будівлі. Але варто віддати належне — вони вписуються в ансамбль.
Єдине, що його паплюжить — це стан, в якому перебувають старовинні будівлі, які значно програють сучасним за зовнішнім виглядом: переважно вони потребують капремонту, багато балконів понівечені склінням (але здебільшого з внутрішніх двориків), а фасади — кондиціонерами. Кілька будинків узагалі перетягнуті стрічкою через аварійний стан.
Але всі вони є пам'ятками архітектури, про що іноді свідчать відповідні таблички. Попри плачевний стан деяких будинків, вуличка складає враження доглянутої.
Певною мірою через те, що тут зробили красивий тротуар — напевно, під час ремонту дороги на Скоропадського. Біля кожного будинку — палісадник. Іноді — доглянутий та засіяний квітами.
Внутрішні дворики затишні та тихі, в кількох місцях хитромудро об'єднанні таємними доріжками з паралельною вулицею — Саксаганського.
Кожен старовинний особняк на цій локації відрізняється особливою красою. Якщо поглянути вгору — не дуже високо, максимальна висота будинків — п'ять поверхів, навіть на роздовбаних будівлях можна розгледіти цікаві вікна, балкони, ліпнину тощо. Та історичну увагу привертають п'ять будинків.
Будинок із левом, Назарівська, 9
Цей чотириповерховий особняк жовтого кольору з цікавою ліпниною, який було побудовано наприкінці XIX – початку XX століть, зустрічає роздовбаною вже головою лева із відкритою пащею. Свого часу тут проживало подружжя Русових, які зробили багато для культурного та освітнього життя міста. Олександр Русов був вченим, економістом, а також збирав український фольклор, зокрема колядки. Він перший видав "Кобзаря" Шевченка без купюр.
А допомагала йому в цьому дружина, педагогиня та громадська діячка Софія Русова-Лінфорс, перша з українських феміністок — вона була однією із засновниць українського жіночого руху. А ще пані Софія виступала на захист навчання українською мовою… у Петербурзі, в 1913 році, відстоюючи право навчатися рідною мовою. Подружжя активно займалось громадською діяльністю. Зокрема, завдяки їм було засновано перший український дитсадочок, в який ходили діти Старицьких і Лисенко. В 1908 році в їх квартирі зупинявся Дмитро Дорошенко, який у 1917-1918 роках був міністром іноземних справ Української Держави.
Прибутковий історичний будинок, Назарівська, 15
Цей п'ятиповерховий особняк побудували на початку XX століття, наразі він перебуває у дуже поганому стані. За деякими висновками, скоріш за все в ньому було зроблено небезпечну надбудову, яка тисне на корпус. А ще там вже давно осипаються балкони. Колись це був прибутковий будинок, квартири тут здавалися. Одну з них у свій час винаймав письменник Михайло Коцюбинський. Зараз квартири тут теж здаються (ми знайшли оголошення з вартістю оренди від 38 тис. грн на місяць).
Дім з каштанами, Назарівська, 17
Побудований в 1907 році, будинок оздоблено ліпниною у вигляді каштанів. Які, щоправда, вже й не одразу ідентифікуєш через старість. За результатами експертиз, будинок потребує ремонту та серйозної реставрації. Зберегти цю архітектурну пам'ятку важливо, тому що саме тут свої гімназійні роки провів письменник Констянтин Паустовський.
А ще в цьому будинку проживав видатний історик Михайло Владимирський-Буданов. Понад 30 років він очолював редакцію Київської географічної комісії, яка розбирала старовинні акти та документи.
Житловий будинок адвокатів, Назарівська, 19
Будинок за цією адресою вважається видатною архітектурною пам'яткою Києва періоду модерну. Його звели в 1909-1922 роках, і зараз він в доволі плачевному стані. Втім, як і інший відомий проєкт архітектора Ігнатія Ледоховського — Дім зі зміями на вулиці Великій Житомирській.
Будівля по Назарівській, 19, будувалась спеціально для адвокатів. Тому мала специфічне планування, яке, кажуть, не дуже змінилось з тих часів. На поверхах там було по дві 5-кімнатні квартири з красивими вітальнями, звичайними для житлових приміщень кімнатами, а ще — з кімнатами для прислуги. Родзинкою будинку були загальні на два житла приймальні. Ззовні будівля має виразну, але стриману ліпнину з характерними для модерну лініями.
Ігнатій Ледоховський — яскравий представник київської школи модерну, народився в Польщі. Та більше про нього майже нічого не відомо. При тому, що як і Владислав Городецький, він вніс значний внесок в архітектурну красу Києва. Ба більше — деякий час одне з його творінь — лікарню на вулиці Гончара, в якій помирав Столипін, вважали роботою Городецького. Ледоховський працював наприкінці XIX – початку XX століть. У столиці є сім його будинків, що були зведені на замовлення.
Дім з мезоніном, Назарівська, 21
По вулиці Назарівській впритул стоять дві будівлі авторства Ледоховського. Наступний — триповерховий будинок із мезоніном, він збудував на замовлення лікаря Трофімова. Але ця видатна пам'ятка не зберегла первинний вигляд: у 1950 році на будинку чомусь добудували ще один поверх, а кілька балконів взагалі прибрали. Та маскарон у вигляді суворої чоловічої голови на фасаді залишили. А ще — вензель власника будинку Т.Н.Т. Однак при реконструкції знесли міфологічну барельєфну композицію.
Відомий будинок ще й тим, що, в роки навчання в Київському комерційному інституті, тут проживав письменник та сценарист Ісаак Бабель. А ще раніше, до того як на цій ділянці Ледоховський побудував свою архітектурну перлину в стилі модерн, тут розташовувався інший будинок (який і знесли на прохання лікаря Трофімова). Примітний він тим, що тоді там зупинялась письменниця й етнографиня Олена Пчілка з донькою, а потім кілька разів і сама Леся Українка.
Вона винаймала одну й ту саму квартиру, коли навідувалася до Києва. Про що свідчить табличка на фасаді. Щоправда, вона вказує, що письменниця жила в цьому будинку, та насправді — у тому, який стояв тут раніше.
Якби всі будівлі Назарівської реконструювали, а палісадники не були б занедбані (до повномасштабного вторгнення всі вони були доглянуті, а дерева підстрижені), можна було б назвати вулицю маленьким Парижем у Києві.
Але ж ми любимо нашу столицю і за цей колорит та дух історії, правда?
