Продюсерка Анна Паленчук про індійський блокбастер "RRR" та бренд українського кіно

Продюсерка Анна Паленчук про індійський блокбастер "RRR" та бренд українського кіно Фото: ТиКиїв

Нещодавно стало відомо, що індійський блокбастер RRR, що став найдорожчим в історії індійського кіно, потрапив до списку номінантів на "Оскар" у категорії "Найкраща пісня". Одна з найяскравіших сцен індійського фільму "RRR" із піснею Naatu Naatu ("Танцюй, танцюй"), була відзнята у центрі Києва, біля Маріїнського палацу. Ми поспілкувалися з продюсеркою Анною Паленчук (435 Films) про зйомки кліпу, розвиток українського кінематографа та популяризацію України як бренду у світі. 

Про вибір професії 

Я з дитинства хотіла знімати фільми, бо вірю, що вони роблять людей кращими. Але моя родина ніяк не була пов'язана з кіновиробництвом. Саме тому я пішла вчитися на журналіста і згодом на політолога. І ще на першому курсі потрапила на кінофестиваль "Молодість", який повністю змінив моє життя й уявлення про професію. Там я побачила величезну кількість абсолютно відданих кіно людей, які готові були завзято працювати, знімати, дивитися фільми. І я зрозуміла, що теж хочу бути частиною цього великого процесу.


А продюсеркою я стала, тому що ніколи не боялася брати на себе відповідальність і завжди хотіла робити власні проєкти. Моя професійна мрія – знімати великі фільми, що залишаються в історії й важливі для глядача і через 10, і через 40 років. Наприклад, фільм "Маріуполіс", який ми зняли у 2015 році з Мантасом Кведаравічюсом (у квітні 2022 року в Маріуполі литовського режисера вбили росіяни. – Прим. ред.). Ми зафіксували тоді місто, яке жило між війною і миром. І більше немає такого міста, більше немає, напевно, тих людей, яких ми знімали, більше немає Мантаса... А фільм є.

Про те, яке кіно хотіла б знімати 

Україна – це країна талановитих, працьовитих людей. Я навчалася сценарної майстерності у Ванкуверській кіношколі й зараз через війну повернулася жити в Канаду. І багато кінопрофесіоналів північноамериканської кіноіндустрії є одночасно і акторами, і режисерами, і продюсерами, і сценаристами. Мені здається, що неправильно підпорядковувати себе лише під одну спеціальність. 

У нас талановиті актори, режисери, продюсери. І дуже добре, що у нас багато жінок, які працюють у цій сфері, їхні імена вже відомі на весь світ, вони здобули повагу своїми роботами.

Про співпрацю з індійськими кінематографістами 

Деякий час я працювала з німецькими кінематографістами й документалістами, які знімали в Україні. І тоді зрозуміла, що мені дуже подобається працювати з іноземцями.

Потім я працювала з копродукційними фільмами, тобто частину фінансування на виробництво ми залучали з європейських країн. Довелося вивчити мову, менталітет, культурні особливості різних країн.

Щодо індійського кінематографа, то в мене є партнер Рамджі, з яким ми працюємо більш ніж 6 років. Він location guru, який відвідав уже 130 країн світу і знімає вже понад 30 років індійські фільми за кордоном.

Ми зняли шість індійських фільмів в Україні. Зараз Рамджі – це та людина, яка мені постійно телефонує, говорить: "Слава Україні!". Він знає всі наші новини і каже, що прилетить першим літаком, як тільки війна закінчиться, і буде допомагати нам відновлювати країну і повертати до нас індійські знімальні групи.

Про найуспішніші проєкти в Україні

Я знімала багато різних фільмів – і документальних, і художніх. Один із найвідоміших з них – "Маріуполіс" Мантаса Кведаравічюса, який показують зараз в усьому світі, адже він назавжди зафіксував Маріуполь.

Це перший український документальний фільм, який був представлений на Берлінському кінофестивалі у 2016 році.

У 2012 році я зробила першу офіційну копродукцію, тобто перший фільм спільного виробництва України, Сербії та Німеччини – стрічку "Істальгія".

Спродюсувала фільм про заповідник "Асканія" Андрія Литвиненка. Працювала з Віталієм Манським над фільмом "Рідні", який був представлений на більш ніж 50 міжнародних кінофестивалів.

Один із найважчих для мене проєктів – фільм "Номери" Олега Сенцова та Ахтема Сеітаблаєва, який ми робили на відстані, коли Олега було ув'язнено в російській колонії. Цей фільм також був представлений на Берлінському міжнародному кінофестивалі у 2020 році.

Зараз ми презентували "ЄвроДонбас" Корнія Грицюка – фільм про європейських промисловців, які побудували на Донбасі заводи, міста в 19 столітті. Він також активно показується в усьому світі.

Торік, під час війни, ми відзняли художній фільм "Малевич" Дар'ї Онищенко. Це історична драма про Казимира Малевича. Ми сподіваємося у такий спосіб на весь світ розказати про його українське коріння. Але наймасштабніші зйомки, які я мала, – це фільм "RRR" С. С. Раджамолі, який завоював "Золотий глобус" і зараз номінований на "Оскар".

Про зйомки головної сцени для фільму "RRR"

Сцена фільму "RRR" знімалася влітку 2021 року. Тоді ще тривала епідемія коронавірусу, тож наші зйомки були непростими, адже на майданчику мали бути понад 700 людей, – розповідає Анна Паленчук.

 

Ми знімали біля Маріїнського палацу та в Межигір'ї, ще у нас були побудовані декорації для інших сцен, які ввійшли у фільм на кіностудії Victoria Film Studios за містом. У нас був ковідний протокол, якого всі мали дотримуватись. Наприклад, зранку перед зйомками функціонував намет, де всі проходили тест. На майданчику стежили за масочним режимом, виміряли температуру. Також у нас були роздільні зони відпочинку груп та окремий кейтеринг для індійської та української команди, а також окремо кейтеринг для акторів масових сцен, танцівників, оркестру, всіх тих, хто грав у кадрі.

Про те, чому обрали Україну 

Індійська знімальна група фільму "RRR" обрала Україну, тому що їм важливо було відзняти ті сцени фільму, які не були допрацьованими через епідемію ковіду. Вони могли побудувати палац в себе на студії Ramoji Film City у місті Хайдарабад, де живуть і виготовляють свої фільми. Але в сцені з Маріїнським є й англійські актори. Вони приїжджали до нас на інші сцени, які ми дознімали на кіностудії у побудованих декораціях. І ці англійські актори за контрактом не могли поїхати в Індію під час епідемії.

Тож індійська знімальна група мала виїхати кудись, в якусь країну, де могли відзняти сцени з англійськими акторами. Вони обирали між Сербією, Грузією, іншими країнами, але не в ЄС, де тоді теж були дуже великі обмеження через коронавірус.

Для індусів треба робити візу в Україну, але Міністерство іноземних справ оперативно допомогли нам із тим, щоб привезти сюди 142 індуси зі знімальної групи. 

Коли на огляді локацій режисер побачив Маріїнський палац, він сказав, що це саме те, що він уявляв собі, коли придумував цю головну сцену фільму.

Про Україну як бренд за кордоном

Зазвичай країни, які хочуть, аби у них відбувалися масштабні зйомки, чи то голлівудські, чи індійські, чи європейські, роблять великі промокампанії під час профільних заходів, кіноконференцій чи маркетів кіно. Це спеціальні агенції, які займаються промотуванням країни як потенційної країни для зйомок фільмів чи серіалів.

Перш за все потрібна промоція. Держава має бути готовою приймати іноземні знімальні групи. Можу сказати зі свого досвіду: ми завжди працювали на місцевому рівні. У Львові, коли знімали декілька індійських фільмів, чи в Києві ми завжди говорили про потребу наших знімальних команд.

Бо коли продакшн знімає кіно з іноземцями, залучені інші сфери. Наприклад, готелі, ресторани чи транспорт, багато суміжних індустрій також приймають кінематографістів, і це все сплачені податки нашій державі. Що стосується індійського кіно, то в індусів є такий вид туризму, як "кінотуризм", тобто індуси приїжджають охоче на ті локації, що зняті в їхніх культових фільмах.

Я впевнена, що після перемоги в Україну знову зможуть літати іноземці, а біля Маріїнського, де ми знімали найголовнішу сцену фільму "RRR", буде величезна кількість індійських туристів, які будуть фотографуватись на фоні палацу.

Як заохотити режисерів знімати фільми в Україні? 

Треба промотувати кінематограф, мати  українських амбасадорів, які працюють над промоцією українських фільмів, – ділиться продюсерка.

Зараз це роблять продюсери, режисери. Але хочеться, щоб це був хтось від держави, хто фахово може представляти Україну на кінофестивалях, на світових майданчиках і також просувати українське кіно, на яке зараз є попит. Тому що фільми українські кінематографісти виробляють якісно, й у міжнародного глядача є потреба в українському контенті. Тож зараз саме той час, коли треба допомога країни, щоб промотувати українські фільми й популяризувати наші смисли.

Про кіновиробництво 

Виробництво фільмів в усьому світі відбувається однаково. Відрізняються фільми лише масштабами зйомок. Якщо на майданчику в Америці може бути від 200 людей, може іноді й 500, то у європейському кіно зазвичай до 100 людей на майданчику. В українському – близько 60.

Відрізняється це перш за все бюджетами, адже що більший бюджет, то кращих фахівців ти можеш собі дозволити, і, звичайно, то більша в тебе потреба залучати різних фахівців. Саме тому склад знімальної групи відрізняється як і кількістю, так і, можна сказати, професійними особливостями.

Вважаю, що наша кіноіндустрія вже досягла того рівня, коли нам треба не вчиться, а працювати, – ділиться Анна Паленчук.

Зараз через війну багато українських кіношників виїхало за межі України, наприклад, я перебуваю в Канаді, в Торонто, куди переїхала родиною.У мене троє дітей, і ми з Бучі.

У Канаді я будую українське кіноком'юніті, об'єдную тих кінопрофесіоналів, які теж опинилися в Канаді, щоб промотувати українську культуру, будувати міцні зв'язки, створювати спільні проєкти, допомагати з роботою, а також підтримувати професійні зв'язки.

В Україні після війни будуть ті умови, коли люди повернуться, отримавши нові здібності, навички, і наше кіновиробництво буде ще кращим. Але нам потрібні бюджети на виробництво фільмів, державне фінансування й інвестори, розширення кінотеатральної мережі. Потрібно виготовляти якісний контент, доступний і українському глядачеві, й у всьому світі.

Про українське кіно через 10 років 

Я впевнена, що після нашої перемоги у нас створюватиметься контент про війну, бо треба буде переосмислити всі ті страшні речі, які сталися з нами. І це закономірний і абсолютно нормальний процес.

За 10 років український кінематограф буде помітним у світі. Адже всі побачили, що ми незламні, але світ ще має дізнатись, які ми талановиті, – підсумовує Анна Паленчук.

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
798d4edd-bc8a-41b5-bd57-70363302483c.jpg - Михайло Пилипчук
У ЗМІ з 2017 року. Закінчив Інститут журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка. Працюю журналістом, про Київ пишу вже понад 5 років, бо як його не любити. Інтереси: шоу-бізнес, фото, мистецтво, гастрономія.

Може бути цікаво

Великдень на Київщині: чи діятиме комендантська година та які заходи безпеки передбачені - 412x412
Новини

Валентина Твердохліб

Великдень на Київщині: чи діятиме комендантська година та які заходи безпеки передбачені

У київському транспорті можуть запустити оплату проїзду без валідатора - 412x412
Новини

Вероніка Кіреєва

У київському транспорті можуть запустити оплату проїзду без валідатора

У Києві зафіксували рекордний паводок: чи несе він загрозу місту - 412x412
Новини

Валентина Твердохліб

У Києві зафіксували рекордний паводок: чи несе він загрозу місту

Київські музейники виступають проти руйнування пам'ятника Михайлу Булгакову - 412x412
Новини

Валентина Твердохліб

Київські музейники виступають проти руйнування пам'ятника Михайлу Булгакову

Знайшли друкарську помилку?

Роботу над знаковим проєктом для виликого стримінгового сервісу не зупинила навіть війна.

Цей сайт використовує cookie-файли
Більше інформації